1 2 3 4 5 6

"Бандєровєц" постає у сприйнятті пересічного росіянина на підсвідомому рівні як свого роду "анти-ідеал" України, як живе втілення "поганої України" на відміну від ідеалу від доброї України-Малоросії, що перебуває під цілковитим політичним і духовним контролем Москви, незалежно від формального статусу чи то провінції Росії, чи то протекторату її, чи то "самостійної"" держави, рівень самостійности котрої визначається тією-таки Москвою. Це, так би мовити, модель найгірших рис українця, як їх собі уявляє російська свідомість. Тип антиросійський за визначенням, саме через своє українство, через максимально різкий і непоступливий прояв, маніфестацію свого українства у формах, що принципово за своїм характером зіставні з формами демонстрації "російськости" росіянином як представником державного народу. Проте така поведінка українця, що є віддзеркаленням поведінки росіянина, поляка, німця, угорця як носіїв національної самодостатности, сприймається росіянином з його усталеними уявленнями про "норму" для українців як виклик і агресія, принаймні як потенційна загроза. Це, своєю чергою, викликає агресію з боку носія російської свідомости, котру він вважає спровокованою. Спровокованою самим лише фактом існування такого "аномального" українського типажу. Власна національна агресивність у такий спосіб екстраполюється на іншого, що посилює відчуття загрози та незахищености. Це дуже своєрідна мазохістська агресивність, коли саме джерело агресії почувається жертвою, яка потребує захисту та співчуття, коли в ролі "перпетум мобіле" афесивности виступають штучно збуджений страх і комплекс гострого, хоча й не виправданого реальними обставинами, жалю до себе. Яскравою ілюстрацією до цієї тези може бути ситуація з "російськомовними" за межами Російської Федерації та її висвітлення засобами масової інформації цієї країни з нескінченними скаргами на "утиски" та "переслідування". "Бандєровєц" сприймається багатьма росіянами як метафізична, майже маніхейська загроза з боку синів темряви. Проте участь реальних бандерівців у формуванні таких уявлень була досить мінімальною, решту зробила сама російська свідомість із її специфічними, створеними такою ж специфічною історією, особливостями. Дещо про ці особливості можна інколи прочитати й у російських дослідників: ".. .на цьому камені вільно обраних несвободи і деспотизму будувалася майбутня Росія. Потім зміцнилися сільські громади, що відродили племенний диктат більшости і зневагу до особистости, маніхейський жорстокий поділ світу на "наших" і "ненаших" і відповідно подвійну мораль і норми співжиття (для своїх і чужих). Тобто, за суттю, аморалізм, що став поступово однією з найдивовижніших національно-психологічних рис, котрі вже справді "аршином общім нє ізмєріть". Сюди ж належить нігілістичне ставлення до приватної власности, завдяки якому марксизм, що був широко відомий у Європі, зміг укоренитися і зрости як сучкувате дерево більшовизму лише в Росії. Саме звідси, зазначав я в останніх працях, із суто психологічної схильности до архаїки - себто до консервації стародавніх колективно-підсвідомих стереотипів - виникають численні історичні й сучасні біди російського народу. І ще раз наголошую, походження і розвиток цих національних рис пояснюються зовсім не якоюсь расовою передвизначеністю... вони набуті в результаті того самого особливого російського шляху прогресу, наявність якого, здається, ніхто не заперечує"3.

Російська свідомість легко визнає право народів на самовизначення, на антиколоніальну війну, коли йдеться про події, що не стосуються Росії. Росіяни охоче співчувають американським неграм, південноафриканським бурам, бенгальцям, бо це не накладає на них жодних зобов'язань щодо перегляду власної історії, а тим більше власних кордонів. Саме тому їм так важко признатися самим собі, що "бандєровщина" була звичайнісіньким національно-визвольним рухом. Адже це визнання вимагатиме й визначення місця й ролі росіян у цьому процесі. Таке визначення може бути тільки вельми некомпліментарним.

Оскільки бандерівський рух був об'єктивно спрямований проти Росії як держави і політичного режиму, був ефективним, добре організованим, послідовним і непримиренним, від якого не можна було відкупитися черговим протекторатом чи домініоном, "союзом" чи "стратегічним партнерством" -залишався тільки шлях його демонізації, хоча типологічне бандерівський рух не відрізнявся принципово від антифранцузького руху в Алжирі чи антианглійського в Ірландії. Цікаво, що аналогічні спроби демонізувати національно-визвольний рух спостерігаються у Чечні за такою ж схемою (російські чиновники невипадково заявляють, що на цій території застосовуватимуться методи, вдо були апробовані у Західній Україні у 40-50-ті роки).

1 2 3 4 5 6