| Назва: | Психічні процеси, властивості і стани у структурі особистості. Формування особистості |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 12,84 KB |
| Скачувань: | 45 |
Психічні процеси, властивості і стани у структурі особистості. Формування особистості
В психології поняття „особистість” розглядають в сукупності понять: „людина”, „індивід”, „індивідуальність”.
І - людина
ІІ - індивід
ІІІ - особистість
ІV - індивідуальність
І. Людина - представник людського роду „Homosapiens” (хомосапіенс).
ІІ. Індивід - це окремий представник людського роду, конкретна самість.
ІІІ. Особистість - суспільна людина, якій притаманні погляди на життя, переконання, а значить розвинутий світогляд, яка активно реалізує своє здібності.
ІV. Індивідуальність - сукупність неповторних рис в людини.
Людина стає особистістю за таких умов:
1 - коли народжується психічно-здоровою (народжена людина ще не є особистістю);
2 - коли формується у суспільства (серед людей).
Структура особистості (Асмолов):
Будуючи наділеною від народження певними біологічними якостями, людина стає особистістю по мірі засвоєння соціального досвіду у своїх його проявах (способів і засобів виробництва, духовної культури тощо).
Процес формування особистості і його значення для суспільного життя (виноситься на самостійну поза аудиторну роботу).
Кількісні та якісні зміни відбуваються протягом усіх ета¬пів формування особистості. Вони пов'язані з фізіологічним розвитком, але визначаються не ним, а наслідками взаємодії з зовніш¬нім світом, яка регулюється нервовою системою та її пси¬хічними функціями, а в дитинстві здійснюється за допомо¬гою дорослих у спільній діяльності з ними, регулюється словом. Це забезпечує якісні зміни як окремих психічних процесів, так і психіки в цілому.
Психіка дитини формується з віком та ускладнюється як структурно організована динамічна система. Виникають но¬ві психічні якості, нові складні психічні структури внаслідок диференціації наявних структур, виділення окремих функ¬цій і нової їх інтеграції, тобто об'єднання у нове ціле. Про¬цес психічного розвитку йде не від елементів до цілого, а від структурно нижчого до вищого цілого. Онтогенез психіки виступає як незворотна послідовність ускладнюваних струк¬тур, у якій генетично пізніші структури виникають із більш ранніх і включають їх у себе в зміненому вигляді.
Онтогенез психіки відбувається не по прямій, а по спі¬ралі. Кожна нова психічна структура виникає на основі по¬передньої. Більш ранні структури не зникають з появою пізніших, в індивіда завжди є можливість повернутися до них.
Ускладнення психічних структур при переході від ниж¬чих до вищих рівнів психічного життя стосується всіх сторін психічного розвитку - мотиваційного плану психічної ді¬яльності дитини (комплекси потреб, інтересів та інших спо¬нукань до дій), змістового боку психічних процесів (системи уявлень, знань, понять про об'єктивну дійсність), операційного їх плану (системи дій, операцій, навичок), всієї психічної діяльності загалом.
У процесі психічного розвитку дитини дифузні прояви її активності перетворюються, за даними Г. С. Костюка, в дії, регульовані образами об'єктів, що їх викликають. Ці дії ве¬дуть до збагачення чуттєвого пізнання світу. Сприйняття об'єктів спочатку включається в акти спілкування дитини з дорослими, які її доглядають, її хапальних та інших дій, а далі воно перетворюється на особливу перцептивну дію, спрямовану на споглядання об'єктів, спостереження за ни¬ми, обстеження їх, виділення характерних ознак і утворення цілісних образів об'єктів. Водночас формуються і так звані мнемічні, репродуктивні дії, що характеризують розвиток пам'яті. Розвивається мислення, переходячи від наочно-дійової до наочно-образної та поняттєвої форми. Склада¬ються емоції та почуття.
Під час набуття дитиною досвіду постають різні види її предметної діяльності, що спричинює подальший розвиток психіки дитини. Взаємозв'язок психіки і діяльності стає дже¬релом прогресивних змін. Кожному віковому етапу пси¬хічного розвитку властива своя провідна діяльність, у якій, за О. М. Леонтьєвим, передусім задовольняються актуальні потреби індивіда, формуються мотиваційні, пізнавальні, цілеутворювальні, операційні, емоційні та інші процеси. Це такі види, як пізнавальна діяльність, спілкування, гра, вико¬нання доручень дорослих, навчання, праця, творчість.
Упродовж психічного розвитку і становлення різних ви¬дів діяльності складаються психічні властивості індивіда, що являють собою потенційну форму існування процесів і дій, які зберігаються й тоді, коли актуально не функціонують. Це розумові, емоційні, вольові, моральні й трудові якості індивіда, характерні риси його свідомості і самосвідомості.
В психології поняття „особистість” розглядають в сукупності понять: „людина”, „індивід”, „індивідуальність”.
І - людина
ІІ - індивід
ІІІ - особистість
ІV - індивідуальність
І. Людина - представник людського роду „Homosapiens” (хомосапіенс).
ІІ. Індивід - це окремий представник людського роду, конкретна самість.
ІІІ. Особистість - суспільна людина, якій притаманні погляди на життя, переконання, а значить розвинутий світогляд, яка активно реалізує своє здібності.
ІV. Індивідуальність - сукупність неповторних рис в людини.
Людина стає особистістю за таких умов:
1 - коли народжується психічно-здоровою (народжена людина ще не є особистістю);
2 - коли формується у суспільства (серед людей).
Структура особистості (Асмолов):
Будуючи наділеною від народження певними біологічними якостями, людина стає особистістю по мірі засвоєння соціального досвіду у своїх його проявах (способів і засобів виробництва, духовної культури тощо).
Процес формування особистості і його значення для суспільного життя (виноситься на самостійну поза аудиторну роботу).
Кількісні та якісні зміни відбуваються протягом усіх ета¬пів формування особистості. Вони пов'язані з фізіологічним розвитком, але визначаються не ним, а наслідками взаємодії з зовніш¬нім світом, яка регулюється нервовою системою та її пси¬хічними функціями, а в дитинстві здійснюється за допомо¬гою дорослих у спільній діяльності з ними, регулюється словом. Це забезпечує якісні зміни як окремих психічних процесів, так і психіки в цілому.
Психіка дитини формується з віком та ускладнюється як структурно організована динамічна система. Виникають но¬ві психічні якості, нові складні психічні структури внаслідок диференціації наявних структур, виділення окремих функ¬цій і нової їх інтеграції, тобто об'єднання у нове ціле. Про¬цес психічного розвитку йде не від елементів до цілого, а від структурно нижчого до вищого цілого. Онтогенез психіки виступає як незворотна послідовність ускладнюваних струк¬тур, у якій генетично пізніші структури виникають із більш ранніх і включають їх у себе в зміненому вигляді.
Онтогенез психіки відбувається не по прямій, а по спі¬ралі. Кожна нова психічна структура виникає на основі по¬передньої. Більш ранні структури не зникають з появою пізніших, в індивіда завжди є можливість повернутися до них.
Ускладнення психічних структур при переході від ниж¬чих до вищих рівнів психічного життя стосується всіх сторін психічного розвитку - мотиваційного плану психічної ді¬яльності дитини (комплекси потреб, інтересів та інших спо¬нукань до дій), змістового боку психічних процесів (системи уявлень, знань, понять про об'єктивну дійсність), операційного їх плану (системи дій, операцій, навичок), всієї психічної діяльності загалом.
У процесі психічного розвитку дитини дифузні прояви її активності перетворюються, за даними Г. С. Костюка, в дії, регульовані образами об'єктів, що їх викликають. Ці дії ве¬дуть до збагачення чуттєвого пізнання світу. Сприйняття об'єктів спочатку включається в акти спілкування дитини з дорослими, які її доглядають, її хапальних та інших дій, а далі воно перетворюється на особливу перцептивну дію, спрямовану на споглядання об'єктів, спостереження за ни¬ми, обстеження їх, виділення характерних ознак і утворення цілісних образів об'єктів. Водночас формуються і так звані мнемічні, репродуктивні дії, що характеризують розвиток пам'яті. Розвивається мислення, переходячи від наочно-дійової до наочно-образної та поняттєвої форми. Склада¬ються емоції та почуття.
Під час набуття дитиною досвіду постають різні види її предметної діяльності, що спричинює подальший розвиток психіки дитини. Взаємозв'язок психіки і діяльності стає дже¬релом прогресивних змін. Кожному віковому етапу пси¬хічного розвитку властива своя провідна діяльність, у якій, за О. М. Леонтьєвим, передусім задовольняються актуальні потреби індивіда, формуються мотиваційні, пізнавальні, цілеутворювальні, операційні, емоційні та інші процеси. Це такі види, як пізнавальна діяльність, спілкування, гра, вико¬нання доручень дорослих, навчання, праця, творчість.
Упродовж психічного розвитку і становлення різних ви¬дів діяльності складаються психічні властивості індивіда, що являють собою потенційну форму існування процесів і дій, які зберігаються й тоді, коли актуально не функціонують. Це розумові, емоційні, вольові, моральні й трудові якості індивіда, характерні риси його свідомості і самосвідомості.