| Назва: | Доказ і доведення в судовому процесі |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 8,49 KB |
| Скачувань: | 156 |
Доказ і доведення в судовому процесі
План
1. Види і різновиди доказів. Правила доказу.
2. Поняття доведення та його структура.
3. Доказ і доведення в судовому процесі.
Список виконаної літератури.
Види і різновиди доказів. Правила доказу.
Отримання опосередкованих, похідних знань відбувається не лише у формі умовиводу. Іншою формою здійснення цього процесу в мисленні є доказ. Він якісно відрізняється за складністю порівняно з поняттям, судженням і умовиводом - тому і розглядається окремо від них.
Доказ – форма мислення, що обґрунтовує правильність суджень, істинність яких не є очевидною шляхом перетворення їх на судження безпосередньо очевидні
Поділ доказів на види є певною умовністю – вони можуть переходити один в інший. Разом з цим виділяють такі види доказів:
Прямий доказ – істинність тези доводиться безпосередньо з істинності аргументів. Простий приклад: “Холодильник є робочим, тому, що при ввімкненні у мережу у його камері температура повітря знижується згідно встановлених виробником параметрам”; “Анатолій Карпов – видатний шахіст світу тому, що він виграв понад 150 турнірів та матчів”.
Непрямий доказ - істинність тези виводиться з деяких інших суджень. Він відрізняється тим, що доводи в ньому обґрунтовують істинність тези опосередковано через обґрунтування хибності іншої, протилежної тези.
Непряме доведення має два різновиди: апогогічне доведення (від протилежного) і доведення методом поділу. Апогогічне полягає в тому, що спочатку приймається доведення тези, яка протирічить вихідній. Далі ця теза доводиться до абсурду, або до протиріччя з певними істинами – потім з хибності такої тези випливає істинність вихідної. Непряме доведення методом поділу полягає в тому, що з кількох можливих тез методом виключення доводиться одна. Наприклад, юристові відомо, що даний кримінальний злочин здійснили або ім’ярек Іванов, або Петров, або, скажімо, Бендер-Задунайський (і ніхто інший). Тому задача правознавця полягає в тому, щоб поступово відсікати хибні тези для встановлення однієї особи, винної у даному злочинові.
Правила доказу:
Правила тези
Теза - центральний пункт доказу і вимоги пред’являються насамперед до неї.
1. Теза може бути доведена лише тоді, коли вона істинна. В доведенні істинність тези не народжується, а лише встановлюється, виявляється. Іншими словами, невірно буде брати хибну тезу, хибність якої відома і намагатися її довести (це називається софістика).
2. Теза має бути чітко визначена - суб’єкти, предикати, модальність, квантори тези як судження мають бути чіткими і недвозначними.
3. Теза має залишатися однією протягом всього доведення.
Правило щодо форми доказу (головне правило):
4. Теза повинна з логічною необхідністю (за законами логіки) узгоджуватися з аргументами як висновок з посилок.
Поняття доведення та його структура.
Будь-яке судження про що-небудь, є або істинним або хибним. Тому воно може бути прийняте за істину тільки після того, як ми переконаємося у його істинності.
В істинності деяких положень можна переконатися шляхом безпосереднього співставлення їх із дійсністю, за допомогою органів почуття, у процесі практичної діяльності. Так, щоб установити і перевірити істинність судження «Замок, на який замикалися двері будинку потерпіло- го, має сліди пошкодження», досить оглянути цей замок. Але переконатися в істинності того чи іншого положення безпосередньо не завжди можна. Так, істинність суджень про факти, що мали місце раніше, може буті встановлена і перевірена лише опосередковано, логічно оскільки під час пізнання таких фактів вони вже не існують в дійсності і тому не можуть бути сприйняті без¬посередньо. Не можна, наприклад, безпосередньо упев¬нитися в істинності таких суджень: «Потерпілий С. вбитий обвинувачуваним К.»; «Під час скоєння злочину обвинувачуваний знаходився на місці вчинення злочи¬ну»; «Організатором скоєного злочину був Т.» і так далі. Істинність подібних суджень установлюється і перевіряє¬ться не безпосередньо, а опосередковано, за допомогою умовиводів і логічних доказів.
Доведення — це процес думки, що полягає в обгрун¬туванні істинності якогось положення за допомогою ін¬ших положень, істинність котрих установлена раніше.
Наприклад, нам треба довести істинність судження про те, що «Одержання хабара є діяння небез¬печне для суспільства». Для цього ми наводимо такі два судження:
1) «Всякий злочин є діянням суспільне небезпечним»;
2) «Одержання хабара є злочин» — і виводимо з них за правилами категоричного силогізму істинність доводжуваного судження.
Доведення є умовиводом. У нашому прикладі воно від¬бувається у формі одного умовиводу. У більшості випад¬ків доведення є складними, вони складаються не з од¬ного, а багатьох умовиводів.
Термін «доведення» вживається в кількох значеннях.
1. Під доведенням розуміють факти, за допомогою котрих обгрунтовується істинність того чи іншого поло¬ження.
План
1. Види і різновиди доказів. Правила доказу.
2. Поняття доведення та його структура.
3. Доказ і доведення в судовому процесі.
Список виконаної літератури.
Види і різновиди доказів. Правила доказу.
Отримання опосередкованих, похідних знань відбувається не лише у формі умовиводу. Іншою формою здійснення цього процесу в мисленні є доказ. Він якісно відрізняється за складністю порівняно з поняттям, судженням і умовиводом - тому і розглядається окремо від них.
Доказ – форма мислення, що обґрунтовує правильність суджень, істинність яких не є очевидною шляхом перетворення їх на судження безпосередньо очевидні
Поділ доказів на види є певною умовністю – вони можуть переходити один в інший. Разом з цим виділяють такі види доказів:
Прямий доказ – істинність тези доводиться безпосередньо з істинності аргументів. Простий приклад: “Холодильник є робочим, тому, що при ввімкненні у мережу у його камері температура повітря знижується згідно встановлених виробником параметрам”; “Анатолій Карпов – видатний шахіст світу тому, що він виграв понад 150 турнірів та матчів”.
Непрямий доказ - істинність тези виводиться з деяких інших суджень. Він відрізняється тим, що доводи в ньому обґрунтовують істинність тези опосередковано через обґрунтування хибності іншої, протилежної тези.
Непряме доведення має два різновиди: апогогічне доведення (від протилежного) і доведення методом поділу. Апогогічне полягає в тому, що спочатку приймається доведення тези, яка протирічить вихідній. Далі ця теза доводиться до абсурду, або до протиріччя з певними істинами – потім з хибності такої тези випливає істинність вихідної. Непряме доведення методом поділу полягає в тому, що з кількох можливих тез методом виключення доводиться одна. Наприклад, юристові відомо, що даний кримінальний злочин здійснили або ім’ярек Іванов, або Петров, або, скажімо, Бендер-Задунайський (і ніхто інший). Тому задача правознавця полягає в тому, щоб поступово відсікати хибні тези для встановлення однієї особи, винної у даному злочинові.
Правила доказу:
Правила тези
Теза - центральний пункт доказу і вимоги пред’являються насамперед до неї.
1. Теза може бути доведена лише тоді, коли вона істинна. В доведенні істинність тези не народжується, а лише встановлюється, виявляється. Іншими словами, невірно буде брати хибну тезу, хибність якої відома і намагатися її довести (це називається софістика).
2. Теза має бути чітко визначена - суб’єкти, предикати, модальність, квантори тези як судження мають бути чіткими і недвозначними.
3. Теза має залишатися однією протягом всього доведення.
Правило щодо форми доказу (головне правило):
4. Теза повинна з логічною необхідністю (за законами логіки) узгоджуватися з аргументами як висновок з посилок.
Поняття доведення та його структура.
Будь-яке судження про що-небудь, є або істинним або хибним. Тому воно може бути прийняте за істину тільки після того, як ми переконаємося у його істинності.
В істинності деяких положень можна переконатися шляхом безпосереднього співставлення їх із дійсністю, за допомогою органів почуття, у процесі практичної діяльності. Так, щоб установити і перевірити істинність судження «Замок, на який замикалися двері будинку потерпіло- го, має сліди пошкодження», досить оглянути цей замок. Але переконатися в істинності того чи іншого положення безпосередньо не завжди можна. Так, істинність суджень про факти, що мали місце раніше, може буті встановлена і перевірена лише опосередковано, логічно оскільки під час пізнання таких фактів вони вже не існують в дійсності і тому не можуть бути сприйняті без¬посередньо. Не можна, наприклад, безпосередньо упев¬нитися в істинності таких суджень: «Потерпілий С. вбитий обвинувачуваним К.»; «Під час скоєння злочину обвинувачуваний знаходився на місці вчинення злочи¬ну»; «Організатором скоєного злочину був Т.» і так далі. Істинність подібних суджень установлюється і перевіряє¬ться не безпосередньо, а опосередковано, за допомогою умовиводів і логічних доказів.
Доведення — це процес думки, що полягає в обгрун¬туванні істинності якогось положення за допомогою ін¬ших положень, істинність котрих установлена раніше.
Наприклад, нам треба довести істинність судження про те, що «Одержання хабара є діяння небез¬печне для суспільства». Для цього ми наводимо такі два судження:
1) «Всякий злочин є діянням суспільне небезпечним»;
2) «Одержання хабара є злочин» — і виводимо з них за правилами категоричного силогізму істинність доводжуваного судження.
Доведення є умовиводом. У нашому прикладі воно від¬бувається у формі одного умовиводу. У більшості випад¬ків доведення є складними, вони складаються не з од¬ного, а багатьох умовиводів.
Термін «доведення» вживається в кількох значеннях.
1. Під доведенням розуміють факти, за допомогою котрих обгрунтовується істинність того чи іншого поло¬ження.
