| Назва: | Політологія (шпаргалки) |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 74,11 KB |
| Скачувань: | 217 |
Вивчаючи та порівнюючи досвід політичного розвитку Франції і США, А. Токвіль дійшов висновку, що однією з найбільших перешкод для досягнення свободи і, відповідно, демократії, є надмірна централізація державної влади.
Для встановлення свободи і демократії в цілому необхідні
3. представницька форма правління
4. поділ влади
5. місцеве самоврядування
6. забезпечення свободи друку,
7. забезпечення свободи совісті
8. забезпечення незалежності суддів
9. створення суду присяжних.
Чільне місце в лібералізмі має переконання про те, що вчинками індивіда як приватного власника керує тверезий розрахунок на отримання від своїх дій якнайбільшої особистої вигоди.
Найповнішою мірою це переконання знайшло обгрунтування у вченні англійського філософа і юриста Ієремії Бентама (1748-1832), яке дістало назву "утилітаризм" (від лат. utilitas - користь, вигода) - "Фрагменти про владу" (1776) і "Принципи законодавства" (1789)
І. Бентам виходив з того, що сенс людської діяльності складають отримання задоволення та уникнення страждань, а найвагомішим критерієм оцінки будь-яких явищ є їхня корисність, тобто здатність бути засобом розв'язання якого-небудь завдання.
В центрі уваги І. Бентама перебували інтереси й безпека особи. Він вважав, що свобода межує із свавіллям. Індивід має не сподіватися на буцімто належні йому від природи права і свободи, а дбати про себе, про своє благополуччя. Лише він сам мусить визначати, в чому полягають його інтереси і користь.
І. Бентам визнає реальним правом лише те, яке встановлене державою. Критерієм оцінки цього права є користь, а його метою - найбільше щастя найбільшої кількості людей.
І. Бентам обстоював республіканський устрій держави з поділом влади на законодавчу, виконавчу й судову гілки. Однак він був проти того, щоб ці гілки існували самі по собі й діяли незалежно одна від одної.
Законодавча влада повинна здійснюватися однопалатним парламентом, який обирається щорічно на основі загального, рівного і таємного голосування. Виконавча влада має здійснюватися посадовими особами, які підпорядковуються законодавчій палаті парламенту, відповідальні перед нею і часто змінюються.
2. Исторически сформировались несколько типов легитимности:
ЛЕГАЛЬНЫЙ тип легитимности - узаконенность власти конкретными правовыми
нормами, конституцией, подкрепленная деятельностью соответствующих
институтов, включая принудительные санкции;
Основа – общее понимание норм, установленных законом;
ИДЕОЛОГИЧЕСКИЙ тип легитимности – признание власти в силу внутренней
убежденности или веры в правильность тех идеологических ценностей,
которые провозглашены властью;
Основа – идеологические ценности;
ТРАДИЦИОННАЯ легитимность – признание власти легитимной, поскольку она
действует в соответствии с традициями и традиционными ценностями масс;
Основа – традиции, традиционное сознание;
СТРУКТУРНАЯ легитимность – правомочность власти вытекает из убеждения в
законности и ценности установленных структур и норм, регулирующих
политические отношения;
Основа – специфические политические структуры;
ПЕРСОНАЛЬНАЯ (ХАРИЗМАТИЧЕСКАЯ) легитимность – признание власти основано
на вере масс в особые способности политического лидера, вождя;
Основа – личный авторитет правителя;
ПОЛИТИЧЕСКАЯ ЦЕЛЕСООБРАЗНОСТЬ – соглашение или навязывание обществу
власти, где мотивацией является политическая целесообразность. Характерна
для переходных периодов, связанных с формированием новой политической
системы.
Описанные типы легитимности власти, как правило, в реальности существуют
совместно, взаимно дополняя друг друга.
№20
1. Біля витоків політичної думки Нового часу стоїть італійський мислитель Відродження Н.Макіавеллі (XV-ХVІ ст.) відомий своїми працями "Правитель" (1513), "Роздуми на першу декаду Тита Лівія" (1519), "Історія Флоренції" (1532).Він уперше виділив політику як автономну, самостійну галузь людської діяльності та дослідження, зробив вирішальний крок до вивільнення політики від релігії. Наразі це означало і остаточне відокремлення політики від етики (відтоді нерозбірлива у засобах політика навіть отримала назву “макіавеллізм”).
У відомій праці “Государ” він дає поради правителю як захопити та утримувати владу, використовуючи при цьому реальні засоби, а не відсторонені моральні принципи. Правитель має, звичайно, намагатись бути порядною людиною, але “він завжди має бути готовим до того, щоб по можливості не віддалятись від добра, але при необхідності не чуратись і зла”.
Держава, на думку Макіавеллі, – це вищий вияв людського духу, а служіння державі – це зміст, мета і щастя життя людини.
Для встановлення свободи і демократії в цілому необхідні
3. представницька форма правління
4. поділ влади
5. місцеве самоврядування
6. забезпечення свободи друку,
7. забезпечення свободи совісті
8. забезпечення незалежності суддів
9. створення суду присяжних.
Чільне місце в лібералізмі має переконання про те, що вчинками індивіда як приватного власника керує тверезий розрахунок на отримання від своїх дій якнайбільшої особистої вигоди.
Найповнішою мірою це переконання знайшло обгрунтування у вченні англійського філософа і юриста Ієремії Бентама (1748-1832), яке дістало назву "утилітаризм" (від лат. utilitas - користь, вигода) - "Фрагменти про владу" (1776) і "Принципи законодавства" (1789)
І. Бентам виходив з того, що сенс людської діяльності складають отримання задоволення та уникнення страждань, а найвагомішим критерієм оцінки будь-яких явищ є їхня корисність, тобто здатність бути засобом розв'язання якого-небудь завдання.
В центрі уваги І. Бентама перебували інтереси й безпека особи. Він вважав, що свобода межує із свавіллям. Індивід має не сподіватися на буцімто належні йому від природи права і свободи, а дбати про себе, про своє благополуччя. Лише він сам мусить визначати, в чому полягають його інтереси і користь.
І. Бентам визнає реальним правом лише те, яке встановлене державою. Критерієм оцінки цього права є користь, а його метою - найбільше щастя найбільшої кількості людей.
І. Бентам обстоював республіканський устрій держави з поділом влади на законодавчу, виконавчу й судову гілки. Однак він був проти того, щоб ці гілки існували самі по собі й діяли незалежно одна від одної.
Законодавча влада повинна здійснюватися однопалатним парламентом, який обирається щорічно на основі загального, рівного і таємного голосування. Виконавча влада має здійснюватися посадовими особами, які підпорядковуються законодавчій палаті парламенту, відповідальні перед нею і часто змінюються.
2. Исторически сформировались несколько типов легитимности:
ЛЕГАЛЬНЫЙ тип легитимности - узаконенность власти конкретными правовыми
нормами, конституцией, подкрепленная деятельностью соответствующих
институтов, включая принудительные санкции;
Основа – общее понимание норм, установленных законом;
ИДЕОЛОГИЧЕСКИЙ тип легитимности – признание власти в силу внутренней
убежденности или веры в правильность тех идеологических ценностей,
которые провозглашены властью;
Основа – идеологические ценности;
ТРАДИЦИОННАЯ легитимность – признание власти легитимной, поскольку она
действует в соответствии с традициями и традиционными ценностями масс;
Основа – традиции, традиционное сознание;
СТРУКТУРНАЯ легитимность – правомочность власти вытекает из убеждения в
законности и ценности установленных структур и норм, регулирующих
политические отношения;
Основа – специфические политические структуры;
ПЕРСОНАЛЬНАЯ (ХАРИЗМАТИЧЕСКАЯ) легитимность – признание власти основано
на вере масс в особые способности политического лидера, вождя;
Основа – личный авторитет правителя;
ПОЛИТИЧЕСКАЯ ЦЕЛЕСООБРАЗНОСТЬ – соглашение или навязывание обществу
власти, где мотивацией является политическая целесообразность. Характерна
для переходных периодов, связанных с формированием новой политической
системы.
Описанные типы легитимности власти, как правило, в реальности существуют
совместно, взаимно дополняя друг друга.
№20
1. Біля витоків політичної думки Нового часу стоїть італійський мислитель Відродження Н.Макіавеллі (XV-ХVІ ст.) відомий своїми працями "Правитель" (1513), "Роздуми на першу декаду Тита Лівія" (1519), "Історія Флоренції" (1532).Він уперше виділив політику як автономну, самостійну галузь людської діяльності та дослідження, зробив вирішальний крок до вивільнення політики від релігії. Наразі це означало і остаточне відокремлення політики від етики (відтоді нерозбірлива у засобах політика навіть отримала назву “макіавеллізм”).
У відомій праці “Государ” він дає поради правителю як захопити та утримувати владу, використовуючи при цьому реальні засоби, а не відсторонені моральні принципи. Правитель має, звичайно, намагатись бути порядною людиною, але “він завжди має бути готовим до того, щоб по можливості не віддалятись від добра, але при необхідності не чуратись і зла”.
Держава, на думку Макіавеллі, – це вищий вияв людського духу, а служіння державі – це зміст, мета і щастя життя людини.