| Назва: | Політологія (шпаргалки) |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 74,11 KB |
| Скачувань: | 216 |
Його філософські й політичні погляди викладено у праці "Про дух законів" (1748). Ш. Монтеск'є був виразником інтересів буржуазії у її боротьбі проти феодалізму й політичного абсолютизму.
Автор доводив, що виникнення держави і права, багатоманітність законів та установ є результатом дії об'єктивних чинників і закономірностей, які складають "дух законів".
До таких чинників належать насамперед географічні:
´ клімат
´ величина території
´ рельєф місцевості
´ грунт.
Спекотний клімат сприяє встановленню деспотичного правління, холодний - породжує прагнення людей до свободи; у гірській місцевості живуть волелюбні народи, на великих рівнинах - схильні до підкорення чужій волі тощо.
Людина за своєю природою не агресивна і властолюбна, а слабка й боязка істота, що прагне до рівності й миру з іншими. Слабкість людей штовхає їх до об'єднання в суспільство, в якому вони набувають сили, але втрачають рівність і мир. Війни спонукають людей до встановлення позитивних законів, до яких належать
´ міжнародне право (визначає відносини між народами),
´ політичне право (визначає відносини між правителями і підданими)
´ цивільне право (регулює відносини між громадянами).
Потреба людей у спільних законах зумовлює необхідність утворення держави.
Вирішальний вплив на закони справляють природа і форма державного правління. Характер форми правління визначається в залежності від кількості тих, хто здійснює владу
1.республіку (верховна влада перебуває в руках усього народу (демократія) або його частини (аристократія)
2.монархію (правління однієї особи, здійснюване на основі законів)
3.деспотію (все визначається волею та свавіллям однієї особи поза всілякими законами і правилами).
Гегель розглядав громадянське суспільство як сферу реалізації особливих, приватних цілей та інтересів особистості, а державу тлумачив у дусі християнської ідеї свободи, особистої незалежності і рівності всіх перед законом. Правова держава – це механізм насильства і апарат політичного панування, що опосередкований і приборканий правом, введений у правове русло. Втім, якщо Кант будував свою теорію правової держави на ліберальних принципах, то Гегель фактично відкидав ліберальну концепцію автономії особистості, віддаючи перевагу конституційній монархії в її конкретному – пруському – обличчі.
Видатний філософ і політичний мислитель Жан-Жак Руссо (1712-1778) захищав у боротьбі інтереси широких народних мас. Основна праця Ж.-Ж. Руссо - це книга "Про суспільний договір, або Принципи політичного права" (1762).
Поширені в той час ідеї природного права і суспільного договору Ж.-Ж. Руссо використав для обгрунтування глибоко демократичного вчення. Природний стан він називав "золотим віком", в якому не було приватної власності, всі люди були вільними і рівними. У цьому стані був лише один вид нерівності - фізичний, зумовлений природними відмінностями людей. Але з появою приватної власності з'являються суспільна нерівність, поділ на багатих і бідних та боротьба між ними. Введені в оману багатіями, люди поступилися своєю природною свободою, щоб набути свободу громадянську, і шляхом суспільного договору утворили державу й закони, яким мали підпорядковуватися всі.
Утворення держави привело до поглиблення суспільної нерівності. Якщо спочатку виникли майнова нерівність і право приватної власності, то встановлення державної влади доповнило економічну нерівність політичною. Нарешті, виродження влади в деспотичну призводить до крайнього ступеня нерівності, коли всі рівні перед деспотом у своєму рабстві й безправ'ї.
Політичний устрій має бути таким, щоб людина, об'єднуючись з іншими людьми в суспільство, не втрачала своїх природних прав і зберігала свободу. Обгрунтуванню цього твердження слугує ідея народного суверенітету, яка є центральною у його вченні.
Основою всякої законної влади є згода людей, виявом якої виступає суспільний договір. Сутність цього договору полягає в тому, що кожна людина віддає себе під вище керівництво загальної волі й тим самим стає її учасником. Вся влада таким чином переходить до її верховного носія, суверена, яким є всі учасники договору, тобто народ. Суверенітет належить народові. У громадянському стані люди стають більш вільними й рівними, бо якщо природна свобода обмежена силами кожної окремої людини, то громадянська свобода, яка виникла в результаті суспільного договору, обмежена загальною волею суверена.
Автор доводив, що виникнення держави і права, багатоманітність законів та установ є результатом дії об'єктивних чинників і закономірностей, які складають "дух законів".
До таких чинників належать насамперед географічні:
´ клімат
´ величина території
´ рельєф місцевості
´ грунт.
Спекотний клімат сприяє встановленню деспотичного правління, холодний - породжує прагнення людей до свободи; у гірській місцевості живуть волелюбні народи, на великих рівнинах - схильні до підкорення чужій волі тощо.
Людина за своєю природою не агресивна і властолюбна, а слабка й боязка істота, що прагне до рівності й миру з іншими. Слабкість людей штовхає їх до об'єднання в суспільство, в якому вони набувають сили, але втрачають рівність і мир. Війни спонукають людей до встановлення позитивних законів, до яких належать
´ міжнародне право (визначає відносини між народами),
´ політичне право (визначає відносини між правителями і підданими)
´ цивільне право (регулює відносини між громадянами).
Потреба людей у спільних законах зумовлює необхідність утворення держави.
Вирішальний вплив на закони справляють природа і форма державного правління. Характер форми правління визначається в залежності від кількості тих, хто здійснює владу
1.республіку (верховна влада перебуває в руках усього народу (демократія) або його частини (аристократія)
2.монархію (правління однієї особи, здійснюване на основі законів)
3.деспотію (все визначається волею та свавіллям однієї особи поза всілякими законами і правилами).
Гегель розглядав громадянське суспільство як сферу реалізації особливих, приватних цілей та інтересів особистості, а державу тлумачив у дусі християнської ідеї свободи, особистої незалежності і рівності всіх перед законом. Правова держава – це механізм насильства і апарат політичного панування, що опосередкований і приборканий правом, введений у правове русло. Втім, якщо Кант будував свою теорію правової держави на ліберальних принципах, то Гегель фактично відкидав ліберальну концепцію автономії особистості, віддаючи перевагу конституційній монархії в її конкретному – пруському – обличчі.
Видатний філософ і політичний мислитель Жан-Жак Руссо (1712-1778) захищав у боротьбі інтереси широких народних мас. Основна праця Ж.-Ж. Руссо - це книга "Про суспільний договір, або Принципи політичного права" (1762).
Поширені в той час ідеї природного права і суспільного договору Ж.-Ж. Руссо використав для обгрунтування глибоко демократичного вчення. Природний стан він називав "золотим віком", в якому не було приватної власності, всі люди були вільними і рівними. У цьому стані був лише один вид нерівності - фізичний, зумовлений природними відмінностями людей. Але з появою приватної власності з'являються суспільна нерівність, поділ на багатих і бідних та боротьба між ними. Введені в оману багатіями, люди поступилися своєю природною свободою, щоб набути свободу громадянську, і шляхом суспільного договору утворили державу й закони, яким мали підпорядковуватися всі.
Утворення держави привело до поглиблення суспільної нерівності. Якщо спочатку виникли майнова нерівність і право приватної власності, то встановлення державної влади доповнило економічну нерівність політичною. Нарешті, виродження влади в деспотичну призводить до крайнього ступеня нерівності, коли всі рівні перед деспотом у своєму рабстві й безправ'ї.
Політичний устрій має бути таким, щоб людина, об'єднуючись з іншими людьми в суспільство, не втрачала своїх природних прав і зберігала свободу. Обгрунтуванню цього твердження слугує ідея народного суверенітету, яка є центральною у його вченні.
Основою всякої законної влади є згода людей, виявом якої виступає суспільний договір. Сутність цього договору полягає в тому, що кожна людина віддає себе під вище керівництво загальної волі й тим самим стає її учасником. Вся влада таким чином переходить до її верховного носія, суверена, яким є всі учасники договору, тобто народ. Суверенітет належить народові. У громадянському стані люди стають більш вільними й рівними, бо якщо природна свобода обмежена силами кожної окремої людини, то громадянська свобода, яка виникла в результаті суспільного договору, обмежена загальною волею суверена.