| Назва: | Світове господарство |
| Тип: | Курсові роботи |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 61,16 KB |
| Скачувань: | 2001 |
Дещо меншу частку міжнародного ринку послуг охоплює така галузь, як освіта. Обмін здійснюється, як правило, у межах вищої школи. Міжнародні зв'язки ви¬щої школи набувають різних форм: обмін досвідом та ін¬формацією, викладачами і науковими співробітниками, аспірантами і студентами, погодження підходів до проце¬су навчання і програм, спільна дослідницька діяльність, утворення інтернаціональних робочих колективів. Біль¬ше сотні міжнародних організацій займаються інтернаці¬ональною діяльністю у вищій школі. Все більше поши¬рюється надання освітніх послуг на комерційній основі. Проте значна частина співробітництва між вищими нав¬чальними закладами існує на некомерційних засадах.
Важливою особливістю надання (виробництва) по¬слуг є те, що вони часто об'єднуються з експортом у межах одного контракту і потребують безпосередньої зустрічі покупців і продавців.
Спеціалізація науково-дослідної діяльності у межах світового господарства стимулює розвиток міжнародно¬го науково-технічного співробітництва. У другій поло¬вині 70-х років у світовому господарстві почав інтенсив¬но формуватися ринок новітніх технологій. Економічна вигода від міжнародного обміну передовими технологі¬ями зумовлена раціональнішим використанням засобів виробництва, промисловим опануванням нових техно¬логій, товарів, виникненням нових ринків збуту, прис¬коренням економічного розвитку.
Світовий досвід свідчить, що між ринком науково-технічних знань та технологій і ринком послуг є багато спільного, а механізм укладання угод і реалізації — майже ідентичний. Відмінність лише в тому, що на цьому ринку немає товарної маси. На ринку науково-технічних знань реалізуються товари інтелектуальної власності, юридичне захищені патентами, авторськи¬ми свідоцтвами та науково-технічні, комерційні, фі¬нансові, а також інші знання і досвід, не захищені у правовому відношенні.
Особливою складовою структури світового ринку є міжнародна міграція капіталу — розташування за ме¬жами країни коштів, здатних приносити їх власнику дохід. Вивіз капіталу починається тоді, коли він може приносити значно більшу норму прибутку, ніж та, яку він дає внаслідок вкладання в економіку власної країни. Міграція капіталу заради великого прибутку зу¬мовлена багатьма причинами:
— відносне перенагромадження капіталу в країні-експортері;
— розбіжності між попитом на капітал і його про¬ позицією у різних ланках (країнах) світового господарства;
— наявність у країн-експортерів капіталу, дешевших чинників виробництва;
— інтернаціоналізація виробництва, нижчі екологічні стандарти.
Особливістю сучасного світового господарства є од¬ночасне утворення в кожній розвинутій країні віднос¬но надмірного капіталу в певних галузях господарства і одночасного виникнення потреби в залученні додат¬кових коштів ззовні для розвитку інших, особливо технічно відсталих, галузей. Тому чимало країн одно¬часно є експортерами та імпортерами капіталів.
Міжнародний рух капіталів як фактор виробниц¬тва набуває різних форм. їх можна класифі¬кувати за кількома основними ознаками:
1. За джерелами походження капітал, який перебуває у русі на світовому ринку, поділяють на приватний і державний залежно від того, вивозиться він при¬ватними чи державними організаціями і компаніями.
2. За формою надання розрізняють товарні та грошові (валютні) кредити. В товарній формі переважно вис¬тупають комерційні кредити, а в грошовій — фінансові.
3. Залежно від терміну, на який залучають кредит,
розрізняють:
— довгостроковий (п'ять—сім років);
— середньостроковий (від одного до п'яти років);
— короткостроковий (в межах одного року).
4. Суб'єктами експорту капіталу є банки, корпорації, окремі підприємства, державні структури, муніципальні та міжнародні організації.
5. За своїм цільовим призначенням міжнародні кредити поділяють на фінансові й пов'язані. Пов'язані кредити мають цільове призначення, закріплене в трудовій угоді. До них відносять комерційні кредити (на купівлю певних товарів), інвестиційні кредити (на будівництво конкретних об'єктів). Фінансові не мають цільового призначення.
На міжнародний ринок капітал надходить у двох основних формах: виробничий (підприємницький) та позичковий (кредитно-грошовий).
Виробничий (підприємницький) капітал — капітал, вкладе¬ний його власником у різні підприємства з метою одержання прав на управління ними і прибутками.
Підприємницький капітал вивозять з метою ство¬рення підприємств на території інших країн. Залежно від можливості реального контролю за діяльністю та¬ких підприємств вирізняють два види інвестицій — прямі та портфельні.
Прямі інвестиції — довгостроковий вклад грошових коштів у статутний капітал підприємства.
Важливою особливістю надання (виробництва) по¬слуг є те, що вони часто об'єднуються з експортом у межах одного контракту і потребують безпосередньої зустрічі покупців і продавців.
Спеціалізація науково-дослідної діяльності у межах світового господарства стимулює розвиток міжнародно¬го науково-технічного співробітництва. У другій поло¬вині 70-х років у світовому господарстві почав інтенсив¬но формуватися ринок новітніх технологій. Економічна вигода від міжнародного обміну передовими технологі¬ями зумовлена раціональнішим використанням засобів виробництва, промисловим опануванням нових техно¬логій, товарів, виникненням нових ринків збуту, прис¬коренням економічного розвитку.
Світовий досвід свідчить, що між ринком науково-технічних знань та технологій і ринком послуг є багато спільного, а механізм укладання угод і реалізації — майже ідентичний. Відмінність лише в тому, що на цьому ринку немає товарної маси. На ринку науково-технічних знань реалізуються товари інтелектуальної власності, юридичне захищені патентами, авторськи¬ми свідоцтвами та науково-технічні, комерційні, фі¬нансові, а також інші знання і досвід, не захищені у правовому відношенні.
Особливою складовою структури світового ринку є міжнародна міграція капіталу — розташування за ме¬жами країни коштів, здатних приносити їх власнику дохід. Вивіз капіталу починається тоді, коли він може приносити значно більшу норму прибутку, ніж та, яку він дає внаслідок вкладання в економіку власної країни. Міграція капіталу заради великого прибутку зу¬мовлена багатьма причинами:
— відносне перенагромадження капіталу в країні-експортері;
— розбіжності між попитом на капітал і його про¬ позицією у різних ланках (країнах) світового господарства;
— наявність у країн-експортерів капіталу, дешевших чинників виробництва;
— інтернаціоналізація виробництва, нижчі екологічні стандарти.
Особливістю сучасного світового господарства є од¬ночасне утворення в кожній розвинутій країні віднос¬но надмірного капіталу в певних галузях господарства і одночасного виникнення потреби в залученні додат¬кових коштів ззовні для розвитку інших, особливо технічно відсталих, галузей. Тому чимало країн одно¬часно є експортерами та імпортерами капіталів.
Міжнародний рух капіталів як фактор виробниц¬тва набуває різних форм. їх можна класифі¬кувати за кількома основними ознаками:
1. За джерелами походження капітал, який перебуває у русі на світовому ринку, поділяють на приватний і державний залежно від того, вивозиться він при¬ватними чи державними організаціями і компаніями.
2. За формою надання розрізняють товарні та грошові (валютні) кредити. В товарній формі переважно вис¬тупають комерційні кредити, а в грошовій — фінансові.
3. Залежно від терміну, на який залучають кредит,
розрізняють:
— довгостроковий (п'ять—сім років);
— середньостроковий (від одного до п'яти років);
— короткостроковий (в межах одного року).
4. Суб'єктами експорту капіталу є банки, корпорації, окремі підприємства, державні структури, муніципальні та міжнародні організації.
5. За своїм цільовим призначенням міжнародні кредити поділяють на фінансові й пов'язані. Пов'язані кредити мають цільове призначення, закріплене в трудовій угоді. До них відносять комерційні кредити (на купівлю певних товарів), інвестиційні кредити (на будівництво конкретних об'єктів). Фінансові не мають цільового призначення.
На міжнародний ринок капітал надходить у двох основних формах: виробничий (підприємницький) та позичковий (кредитно-грошовий).
Виробничий (підприємницький) капітал — капітал, вкладе¬ний його власником у різні підприємства з метою одержання прав на управління ними і прибутками.
Підприємницький капітал вивозять з метою ство¬рення підприємств на території інших країн. Залежно від можливості реального контролю за діяльністю та¬ких підприємств вирізняють два види інвестицій — прямі та портфельні.
Прямі інвестиції — довгостроковий вклад грошових коштів у статутний капітал підприємства.