| Назва: | Навчання орфографії в сучасних умовах |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 13,35 KB |
| Скачувань: | 18 |
Навчання орфографії в сучасних умовах
На основі лінгвістичних знань учні загальноосвітньої школи повинні оволодіти мовою в усіх видах мовленнєвої діяльності: під час слухання, читання, говоріння, пись¬ма. Визначальними в писемному мовленні є орфографічні норми, яких мають дотримуватися всі гро¬мадяни країни. Тому процес формування орфографічних навичок має соціальний характер і потребує постійної уваги до себе.
Значна частина відхилень від правописних норм сучас¬ної української літературної мови зумовлена впливом на¬вколишнього мовленнєвого середовища. Ця проблема зацікавила методистів у 40-50-их роках XX ст. Так, О.В.Текучов і О.П.Шейніна досліджували методику вивчення російської мови в умовах місцевих говорів. У вітчизняній методиці на особливості засвоєння орфографії в школах з діалектним оточенням звернули увагу С.Х.Чавдаров, А.О.Загродський, М.Т.Доленко, Г.І.Купрієнко, Л.М.Симоненкова, М.В.Бардаш.
Меншою мірою зазнають впливу діалектів учні міських шкіл, проте і їхня грамотність перебуває в прямій залежності від мовленнєвого середовища, яке склалося у великих і малих промислових центрах країни. Впродовж тривалого часу в різних сферах суспільної діяльності поряд із рідною українці використовують російську мову. У результаті українська мова зазнала не тільки транспозиційного впливу з боку спорідненої їй слов'янсь¬кої мови - позитивного переносу подібних лінгвістичних рис, але й інтерферуючого - негативного проникнення в неї форм іншої мови, що виразно помітно в мовленні учнів загальноосвітніх шкіл.
Тривалий час наукові розробки способів підвищення правописної грамотності учнів вичерпува¬лися пошуками універсальних методів навчання орфографії або удосконаленням внутрішньої організації уроків вивчення правопису. Означена про¬блема у пропонованій методиці навчання орфографії розглядається з позиції комплексного підходу до її вирішення. Ми керувалися тим, що культура мовлен¬ня - невід'ємна ознака загальнолюдської культури, її зовнішніми виявами є усний і писемний різновиди, які неоднаково формуються та мають спільний словнико¬вий склад і граматичну будову. Внутрішнє («про себе») і зовнішнє (усне і писемне) мовлення становлять єдність, яка не виключає своєрідності, проте «специфічність кожної з цих форм мовної діяльності така, що не порушує їх єдності». Внутрішнє мовлення є «мисленою чернеткою» (вислів Л.С.Виготського) пи¬семного, яке, в свою чергу, залежить від усного, що становить основу його розвитку.
Аналіз лінгвістичної, педагогічної, психологічної і ме¬тодичної літератури з досліджуваної проблеми дає підстави припускати, що навчання орфографії з ураху¬ванням впливу мовленнєвого середовища й опорою на зв'язок з різними розділами української мови сприятиме виробленню у школярів міцних орфографічних навичок, якщо при формуванні їх дотримуватися таких етапів на¬вчальної роботи:
1. Встановлення лінгвістичного діагнозу слова і - в разі потреби - приведення лексеми у відповідність із літературним аналогом.
2. Визначення орфограми.
3. З'ясування орфограми.
4. Правиловідповідна мотивація орфограми.
5. Послідовне виконання орфографічних операцій, зу¬мовлених вибором нормативного написання.
6. Комплексне використання різновидової навчальної діяльності, спрямованої на практичне застосування орфографічних знань.
7. Корекція орфографічних умінь і навичок.
Встановлення лінгвістичного діагнозу слова і приведення лексеми у відповідність із літературним аналогом
Встановити лінгвістичний діагноз слова - означає з'я¬сувати правильність його вживання шляхом виявлення інтерферуючих компонентів, що в процесі письма спричи¬няють деформування орфографічних норм. У зв'язку з цим учні повинні:
знати особливості виучуваних систем української й іншої слов'янської мов;
розуміти природу діалектних явищ;
відчувати нашарування нелітературних елементів в орфоепічній, лексичній і граматичній структурах рідної мови та вміти протиставляти їх нормам літературної мови.
Так, в ареалі південно-західного наріччя, визначаючи діагноз характерного для його говорів дієслова [ходит] (Він ходит до школи), учень уголос або «про себе» ро¬бить опис умов вживання м'якого знака в окресленій граматичній категорії і доходить висновку, що на відміну від діалектної і російської мов у літературній українській мові в закінченнях 3-ої особи однини 11-ої дієвідміни вжи¬вається м'який знак.
В умовах інтерферованого мовленнєвого оточення послідовність виконання розумових дій у тій її частині, що стосується переходу від операцій зовнішніх, предмет¬них, до внутрішніх, мислених, має бути така;
• читання учнями орфографічне складних слів, запи¬саних на картках або класній дошці;
• промовляння слів уголос;
• мислене, внутрішнє сприймання слів.
На основі лінгвістичних знань учні загальноосвітньої школи повинні оволодіти мовою в усіх видах мовленнєвої діяльності: під час слухання, читання, говоріння, пись¬ма. Визначальними в писемному мовленні є орфографічні норми, яких мають дотримуватися всі гро¬мадяни країни. Тому процес формування орфографічних навичок має соціальний характер і потребує постійної уваги до себе.
Значна частина відхилень від правописних норм сучас¬ної української літературної мови зумовлена впливом на¬вколишнього мовленнєвого середовища. Ця проблема зацікавила методистів у 40-50-их роках XX ст. Так, О.В.Текучов і О.П.Шейніна досліджували методику вивчення російської мови в умовах місцевих говорів. У вітчизняній методиці на особливості засвоєння орфографії в школах з діалектним оточенням звернули увагу С.Х.Чавдаров, А.О.Загродський, М.Т.Доленко, Г.І.Купрієнко, Л.М.Симоненкова, М.В.Бардаш.
Меншою мірою зазнають впливу діалектів учні міських шкіл, проте і їхня грамотність перебуває в прямій залежності від мовленнєвого середовища, яке склалося у великих і малих промислових центрах країни. Впродовж тривалого часу в різних сферах суспільної діяльності поряд із рідною українці використовують російську мову. У результаті українська мова зазнала не тільки транспозиційного впливу з боку спорідненої їй слов'янсь¬кої мови - позитивного переносу подібних лінгвістичних рис, але й інтерферуючого - негативного проникнення в неї форм іншої мови, що виразно помітно в мовленні учнів загальноосвітніх шкіл.
Тривалий час наукові розробки способів підвищення правописної грамотності учнів вичерпува¬лися пошуками універсальних методів навчання орфографії або удосконаленням внутрішньої організації уроків вивчення правопису. Означена про¬блема у пропонованій методиці навчання орфографії розглядається з позиції комплексного підходу до її вирішення. Ми керувалися тим, що культура мовлен¬ня - невід'ємна ознака загальнолюдської культури, її зовнішніми виявами є усний і писемний різновиди, які неоднаково формуються та мають спільний словнико¬вий склад і граматичну будову. Внутрішнє («про себе») і зовнішнє (усне і писемне) мовлення становлять єдність, яка не виключає своєрідності, проте «специфічність кожної з цих форм мовної діяльності така, що не порушує їх єдності». Внутрішнє мовлення є «мисленою чернеткою» (вислів Л.С.Виготського) пи¬семного, яке, в свою чергу, залежить від усного, що становить основу його розвитку.
Аналіз лінгвістичної, педагогічної, психологічної і ме¬тодичної літератури з досліджуваної проблеми дає підстави припускати, що навчання орфографії з ураху¬ванням впливу мовленнєвого середовища й опорою на зв'язок з різними розділами української мови сприятиме виробленню у школярів міцних орфографічних навичок, якщо при формуванні їх дотримуватися таких етапів на¬вчальної роботи:
1. Встановлення лінгвістичного діагнозу слова і - в разі потреби - приведення лексеми у відповідність із літературним аналогом.
2. Визначення орфограми.
3. З'ясування орфограми.
4. Правиловідповідна мотивація орфограми.
5. Послідовне виконання орфографічних операцій, зу¬мовлених вибором нормативного написання.
6. Комплексне використання різновидової навчальної діяльності, спрямованої на практичне застосування орфографічних знань.
7. Корекція орфографічних умінь і навичок.
Встановлення лінгвістичного діагнозу слова і приведення лексеми у відповідність із літературним аналогом
Встановити лінгвістичний діагноз слова - означає з'я¬сувати правильність його вживання шляхом виявлення інтерферуючих компонентів, що в процесі письма спричи¬няють деформування орфографічних норм. У зв'язку з цим учні повинні:
знати особливості виучуваних систем української й іншої слов'янської мов;
розуміти природу діалектних явищ;
відчувати нашарування нелітературних елементів в орфоепічній, лексичній і граматичній структурах рідної мови та вміти протиставляти їх нормам літературної мови.
Так, в ареалі південно-західного наріччя, визначаючи діагноз характерного для його говорів дієслова [ходит] (Він ходит до школи), учень уголос або «про себе» ро¬бить опис умов вживання м'якого знака в окресленій граматичній категорії і доходить висновку, що на відміну від діалектної і російської мов у літературній українській мові в закінченнях 3-ої особи однини 11-ої дієвідміни вжи¬вається м'який знак.
В умовах інтерферованого мовленнєвого оточення послідовність виконання розумових дій у тій її частині, що стосується переходу від операцій зовнішніх, предмет¬них, до внутрішніх, мислених, має бути така;
• читання учнями орфографічне складних слів, запи¬саних на картках або класній дошці;
• промовляння слів уголос;
• мислене, внутрішнє сприймання слів.