| Назва: | Конспект уроку, Природа - це казка, яку треба читати серцем |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 6,94 KB |
| Скачувань: | 22 |
Конспект уроку, Природа - це казка, яку треба читати серцем
Все лихе у серці людини мало б, здається, зникнути в спілку¬ванні
з природою - цим безпосереднім джерелом краси і добра.
Мета. Поглибити знання учнів про природу та її багатства, сприяти вихован¬ню в учнів любові до природи, готовності берегти і примножувати її багатства.
Обладнання. Плакати, картини, Червона книга України, вислови: «Добре бачить тільки серце, найголовнішого очам не видно» (Екзюпері) «Охороня¬ти природу - значить охороняти Батьківщину» (Пришвін), «Творіння при¬роди досконаліші за творіння мистецтва» (Цицерон), «У природи чисте сер¬це» (Чабанівський), «Спостерігайте природу і прямуйте дорогою, яку вона вам вказує» (Жан-Жак Руссо).
Епіграф. Люби землю свою, яку дав тобі Господь.
План уроку
1. Природа, людина, Батьківщина.
2. Попіл Чорнобиля стукає в людське серце.
3. «Любіть, шануйте, бережіть природу - вічне джерело нашого життя і нашої твердості» (М. Рильський).
Хід уроку
Вступне слово вчителя.
Мабуть, найбільшу насолоду і радість, найпалкішу любов до рідного краю, до життя викликає спілкування з природою. Вона чарувала і чарує, хвилювала і хвилює людину. Шепіт голубої води, зелених дібров, спів дзвінко¬голосих пташок, запах і розмаїття квітів - усе це дорога серцю, ні з чим незрівнянна краса рідної землі.
Природа і Вітчизна - невіддільні. У кожного з нас залишився у серці добрий куточок, де минуло дитинство: зелена левада, луки з пахучою ско¬шеною травою, сонячний сосновий бір або тінявий гай з суничними галяви¬нами, широке поле, де так легко й солодко дихати, стежина, обабіч якої ростуть волошки і маки, і по якій, здається, не ідеш, а летиш, неначе птах.
Учень. Безмежно з дитинства кохаю
Красу свого рідного краю -
Дніпра голубінь неозору,
Сосну в надвечір'ї прозорім,
І місяць у хмарках сріблистих,
І свіжість весняного листя,
І синій промінчик волошок
В пшеничному морі колосся.
Учениця. У ліс завітаю я знову
На тиху сердечну розмову,
Де пахне достигла суниця
І сонцем пропалена глиця!
Я чую зозулі кування.
Берізок тремтливих зітхання,
Тонкі білозорі сестриці
Сплели свої віти в косиці.
Розповідь учителя. Земля дідів і прадідів наших, наша Батьківщина. На ній жили і виросли наші батьки, на ній зробили свої перші кроки і ми. На ній зростають нові покоління людей. Люди на цих землях жили споконвіку. Але в часи наших дідів і прадідів не виникало серйозних екологічних проблем. (Словник. Екологія - від грецького - оселя, сере¬довище, - наука про зв'язок організмів із середовищем. Екологічна про¬блема - забруднення навколишнього середовища).
Люди жили з природою, не відділяли себе від неї. Вони брали від природи її дари і розуміли, що краще і розумніше вони ставитимуться до неї, то краще буде і їм. Людина - часточка природи, плоть її плоті. Не вінець, не перетворювач і не володар! А часточка. Це предковічне. Але чому ж так гостро нині постала проблема екології? Чому так часто ми стаємо свідками необдуманого втручання людини у внутрішній світ природи?
Мабуть, тому, що насамперед дбаємо про результати роботи, а не про на¬слідки нашого втручання в природне середовище. Незнання навколишнього світу, його особливостей призводить до великих екологічних катастроф.
Страшним лихом для українського народу стала аварія на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року). Це сотні жертв, сотні й тисячі хворих та калік, радіаційний фон у деяких місцях перевищував допус¬тимі норми. Забрудненими були всі райони, куди тільки не сягнула чорна хмара чорнобильського лиха. Це і Україна, і Білорусія, і Росія.
За двадцять кілометрів від Москви на Читинському цвинтарі поховано 23 українці. Серед них Володимир Правий, Віктор Кібенюк, Володимир Тишура, Микола Ващук, Володимир Ігнатенко, вдячна па¬м'ять про яких буде вічною, бо цим героям вдалося скоротити масш¬таби аварії, попередити вибух ще одного реактора.
Учениця. Вогонь, радіація люто звіріли,
Кипіли граніт і смола.
Не грішники - хлопці в тім пеклі горіли...
І зона мовчання була.
Свій лік починала незнана ще ера
Борні із новим найжахливішим злом,
І грюкав, і гримав до кожного в двері
Четвертого блоку розлом.
І в Швеції приладів стрілки стрибали,
Тривога весь світ пройняла -
Це ж рвалося лихо вселюдське за шкали,
І зона мовчання була.
Плювався отруйною парою кратер,
І хмари зловіщі пливли,
А люди до першотравневого свята
Двори й тротуари мели.
Жінки на городах копалися в глині,
Так буйно черемха цвіла...
Котились від Києва геть лімузини,
І зона мовчання була.
Чутки нечувані повзли між народом,
І пухла від них голова.
Дивились в надії на радіо:
«Згодом усе розтлумачить Москва».
Ішли піонери в парадних колонах,
Бадьорість - з трибун висоти.
Стояли в чеканні німім ешелони:
«Як гримне, чи встигнем втекти?»...
Мені ж і тепер ще бракує озону,
У грудях задушлива мла...
Іще не було відгороджено зони,
А зона мовчання була.
Все лихе у серці людини мало б, здається, зникнути в спілку¬ванні
з природою - цим безпосереднім джерелом краси і добра.
Мета. Поглибити знання учнів про природу та її багатства, сприяти вихован¬ню в учнів любові до природи, готовності берегти і примножувати її багатства.
Обладнання. Плакати, картини, Червона книга України, вислови: «Добре бачить тільки серце, найголовнішого очам не видно» (Екзюпері) «Охороня¬ти природу - значить охороняти Батьківщину» (Пришвін), «Творіння при¬роди досконаліші за творіння мистецтва» (Цицерон), «У природи чисте сер¬це» (Чабанівський), «Спостерігайте природу і прямуйте дорогою, яку вона вам вказує» (Жан-Жак Руссо).
Епіграф. Люби землю свою, яку дав тобі Господь.
План уроку
1. Природа, людина, Батьківщина.
2. Попіл Чорнобиля стукає в людське серце.
3. «Любіть, шануйте, бережіть природу - вічне джерело нашого життя і нашої твердості» (М. Рильський).
Хід уроку
Вступне слово вчителя.
Мабуть, найбільшу насолоду і радість, найпалкішу любов до рідного краю, до життя викликає спілкування з природою. Вона чарувала і чарує, хвилювала і хвилює людину. Шепіт голубої води, зелених дібров, спів дзвінко¬голосих пташок, запах і розмаїття квітів - усе це дорога серцю, ні з чим незрівнянна краса рідної землі.
Природа і Вітчизна - невіддільні. У кожного з нас залишився у серці добрий куточок, де минуло дитинство: зелена левада, луки з пахучою ско¬шеною травою, сонячний сосновий бір або тінявий гай з суничними галяви¬нами, широке поле, де так легко й солодко дихати, стежина, обабіч якої ростуть волошки і маки, і по якій, здається, не ідеш, а летиш, неначе птах.
Учень. Безмежно з дитинства кохаю
Красу свого рідного краю -
Дніпра голубінь неозору,
Сосну в надвечір'ї прозорім,
І місяць у хмарках сріблистих,
І свіжість весняного листя,
І синій промінчик волошок
В пшеничному морі колосся.
Учениця. У ліс завітаю я знову
На тиху сердечну розмову,
Де пахне достигла суниця
І сонцем пропалена глиця!
Я чую зозулі кування.
Берізок тремтливих зітхання,
Тонкі білозорі сестриці
Сплели свої віти в косиці.
Розповідь учителя. Земля дідів і прадідів наших, наша Батьківщина. На ній жили і виросли наші батьки, на ній зробили свої перші кроки і ми. На ній зростають нові покоління людей. Люди на цих землях жили споконвіку. Але в часи наших дідів і прадідів не виникало серйозних екологічних проблем. (Словник. Екологія - від грецького - оселя, сере¬довище, - наука про зв'язок організмів із середовищем. Екологічна про¬блема - забруднення навколишнього середовища).
Люди жили з природою, не відділяли себе від неї. Вони брали від природи її дари і розуміли, що краще і розумніше вони ставитимуться до неї, то краще буде і їм. Людина - часточка природи, плоть її плоті. Не вінець, не перетворювач і не володар! А часточка. Це предковічне. Але чому ж так гостро нині постала проблема екології? Чому так часто ми стаємо свідками необдуманого втручання людини у внутрішній світ природи?
Мабуть, тому, що насамперед дбаємо про результати роботи, а не про на¬слідки нашого втручання в природне середовище. Незнання навколишнього світу, його особливостей призводить до великих екологічних катастроф.
Страшним лихом для українського народу стала аварія на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року). Це сотні жертв, сотні й тисячі хворих та калік, радіаційний фон у деяких місцях перевищував допус¬тимі норми. Забрудненими були всі райони, куди тільки не сягнула чорна хмара чорнобильського лиха. Це і Україна, і Білорусія, і Росія.
За двадцять кілометрів від Москви на Читинському цвинтарі поховано 23 українці. Серед них Володимир Правий, Віктор Кібенюк, Володимир Тишура, Микола Ващук, Володимир Ігнатенко, вдячна па¬м'ять про яких буде вічною, бо цим героям вдалося скоротити масш¬таби аварії, попередити вибух ще одного реактора.
Учениця. Вогонь, радіація люто звіріли,
Кипіли граніт і смола.
Не грішники - хлопці в тім пеклі горіли...
І зона мовчання була.
Свій лік починала незнана ще ера
Борні із новим найжахливішим злом,
І грюкав, і гримав до кожного в двері
Четвертого блоку розлом.
І в Швеції приладів стрілки стрибали,
Тривога весь світ пройняла -
Це ж рвалося лихо вселюдське за шкали,
І зона мовчання була.
Плювався отруйною парою кратер,
І хмари зловіщі пливли,
А люди до першотравневого свята
Двори й тротуари мели.
Жінки на городах копалися в глині,
Так буйно черемха цвіла...
Котились від Києва геть лімузини,
І зона мовчання була.
Чутки нечувані повзли між народом,
І пухла від них голова.
Дивились в надії на радіо:
«Згодом усе розтлумачить Москва».
Ішли піонери в парадних колонах,
Бадьорість - з трибун висоти.
Стояли в чеканні німім ешелони:
«Як гримне, чи встигнем втекти?»...
Мені ж і тепер ще бракує озону,
У грудях задушлива мла...
Іще не було відгороджено зони,
А зона мовчання була.