1 2 3

Із препаратів, які мають протифіброзну дію, застосовують 2% розчин ПВНО (полі-2-вінілпіридин-N-оксид), який вводять внутрішньовенне на ізотонічному розчині натрію хлориду (150— 200 мл) крапельним методом через день. Разова доза становить 0,5—1 г на курс 15—20 вливань.

Однак до сьогоднішнього дня не існує єдиної думки щодо ефективності цього препарату; є дані про побічну дію ПВНО (гонадотропна, канцерогенна). Крім того, деякі клінічні випробування не встановили лікувального ефекту цього препарату. Тому пошук ефективних полімерів, здатних затримувати розвиток фіброзного процесу в легенях, продовжується.

Є позитивні дані відносно застосування в терапії хворих на силікоз глутамінової кислоти в дозі 0,25—0,5 г тричі на добу. Це стримує розвиток силікозу в експерименті, знижує рівень прогре¬сування і зумовлює зворотний розвиток пилового фіброзу в легенях.

Патофізіологічним порушенням, яке виникає вже при початко¬вих ознаках силікозу, є киснева недостатність. Тому в терапії хворих на силікоз треба застосовувати оксигенотерапію, препарати, які стимулюють діяльність дихального центру (кордіамін по 25— 30 крапель або по 1—2 мл під шкіру). Крім патогенетичних методів лікування суттєве місце в терапії хворих на силікоз відведено симптоматичній терапії.

При кашлю хворим рекомендують препарати відхаркувальної дії — 3% розчин калію йодиду або 0,5% настій трави термопсису. Для більшої ефективності ці ліки треба запивати великою кількістю води.

Із фізіотерапевтичних методів лікування добре зарекоменду¬вали себе: ультразвук, особливо у хворих з неускладненим силікозом І стадії за наявності в них больового синдрому, кашлю, порушення дренажної функції бронхів і бронхіальної прохідності, а також електрофорез різних лікарських засобів, залежно від наявності того чи іншого клінічного синдрому.

Певне місце в лікуванні хворих на силікоз посідають препарати, які підвищують загальну реактивність організму. До них відносять спиртовий екстракт елеутерококу, який застосовують внутрішньо по 30—40 крапель за 30 хв до їди кожного дня протягом 30 днів.

Серед препаратів, які неспецифічне стимулюють організм хворого, можна назвати продигіозан, який вводять внутрішньом'язово по 25—50 мкг 0,005% розчину один раз кожні 4—5 днів, на курс 3—4 ін'єкції.

Лікувальні заходи повинні бути спрямовані також на усунення ускладнень (розвиток легеневого серця, серцево-судинної недостатності, пневмонії). Для цього застосовують серцеві глікозиди (строфантин — по 0,5 мл 0,05% розчину внутрішньо¬венне), еуфілін (по 5—7 мл 2,4% розчину внутрішньовенне), сечогінні (фуросемід, гіпотіазид). Лікування пневмонії повинно бути цілеспрямованим, з урахуванням характеру мікрофлори (внутрішньо ампіцилін по 0,5 г 4 рази на добу; сульфален — у першу добу 1г, потім по 0,2 г на добу). На синтез білка в організмі стимулювальний вплив чинять анаболічні стероїди (метандростенолон — внутрішньо по 0,005 г 1 —2 рази на день до їди). Курс лікування 3—4 тиж. Ретаболіл по 1 мл 5% масляного розчину внутрішньом'язово, всього 8—10 ін'єкцій.

Основним засобом лікування силікотуберкульозу є хіміотерапія сучасними протитуберкульозними препаратами: ізоніазид (застосовують внутрішньо у дозі 0,6—0,9 г на добу); рифампіцин (середня доза 0,45 г на день внутрішньовенне); етамбутол (призначають внутрішньо по 15—25 мг на 1 кг маси тіла 1 раз на день); етіонамід (застосовують внутрішньо, через 20 хв після їди, 1 раз на день по 0,5 — 0,75 г); стрептоміцин ( внутрішньом'язово в дозі 0,5—1 г на день).

Загальна тривалість курсу лікування активних форм силіко¬туберкульозу — не менше ніж 1—1,5 року. Крім цього, застосовують весь арсенал засобів лікування силікозу (загально¬оздоровчу та фізіотерапію) з урахуванням перебігу і вираженості коніотичного процесу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Костюк І.Ф., Капустник В.А. Професійні хвороби: Підручник. – 2 вид., К.: Здоров’я, 2003

1 2 3