| Назва: | Пневмоконіоз — хронічне захворювання легенів |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 11,24 KB |
| Надіслав(ла): | DIMMych tdvic |
| Скачувань: | 424 |
Задишку вважають одним із провідних симптомів силікозу. Скарги на неї з'являються уже на ранніх стадіях силікозу, спочатку під час роботи, що свідчить про приховану дихальну недостатність. Лише на пізній стадії захворювання задишка турбує хворих навіть під час незначного фізичного навантаження і дуже рідко — у стані спокою (ускладнені форми силікозу). Задишка зумовлена багатьма механізмами: на початкових стадіях, мабуть, не можна виключити рефлекторний спазм дрібних бронхів і бронхіол; надалі посилення задишки пояснюють прогресуючим фіброзом і емфіземою, які обмежують дихальну поверхню легенів, а також приєднанням серцево-судинної недостатності
Кашель, сухий, або з невеликою кількістю слизистого в'язкого мокротиння починає турбувати хворих на силікоз також на початковій стадії захворювання. В легенях при цьому можна прослуховувати на фоні везикулярного або жорсткого дихання розсіяні сухі хрипи, іноді дрібнопухирчасті або субкрепітаційні хрипи на невеликій ділянці нижнього краю легенів. Ці аускультативні дані відповідають виникненню в бронховому дереві первинної катаральної реакції на пил, яка може поширюватися від трахеї до найменших бронхів і бронхіол.
У подальшому (II і III стадії захворювання) сухі хрипи то прослуховуються, то ні.
Таким чином, проникнення кварцового пилу в бронхи вже в ранній термін призводить до катаральної реакції в їх слизовій оболонці, аж до бронхіол. Але внаслідок гідрофільних властивостей кварцового пилу мокротиння, яке утворюється, стає густим, в'язким, що не дає змоги легко його відхаркувати.
З розвитком процесу катаральна реакція поступається місцем атрофічним і дегенеративним змінам, що супроводжується пошкодженням епітелію і його десквамацією Ці дані пояснюють бідність клінічних симптомів бронхіту при силікозі.
Стадія І. Хворі скаржаться на задишку під час значного фізичного навантаження, біль у грудній клітці без чіткої локалізації, непостійний сухий кашель. Об'єктивно визначають ознаки базальної емфіземи, аускультативно — жорстке, в деяких місцях дещо послаблене везикулярне дихання.
На рентгенограмі легенів при силікозі І стадії спостерігають двобічне посилення і деформацію легеневого малюнка, помірне ущільнення і зміну структури коренів легенів. При вузликовій формі силікозу на фоні зміненого легеневого малюнка з'являється невелика кількість дрібноплямистих тіней середньої інтенсивності розміром від 1 до 2 мм, розташованих переважно в нижніх і середніх відділах легенів. Нутрощева плевра праворуч нерідко буває стовщеною.
Стадія III. Характеризується задишкою у стані спокою, інтенсивним болем у грудній клітці, кашлем з виділенням мокротиння, можливі напади ядухи.
Над легенями перкуторно визначається чергування ділянок коробкового звуку з тупим і аускультативно — ослабленого дихання з жорстким.
Рентгенологічне при силікозі III стадії утворюються масивні затемнення на фоні змін, характерних для II стадії. Крім того, нерідко спостерігають виражені плевродіафрагмові і плеврокардіальні спайки, бульозну емфізему.
Лікування. Основні підходи до лікування хворих на силікоз базуються на уявленні про механізм розвитку захворювання, характер морфологічних і функціональних змін, особливо перебігу та ускладнень.
У першу чергу треба мати на увазі, що хворі на силікоз І стадії за відсутності у них порушень функції зовнішнього дихання повинні бути раціонально працевлаштовані. Важливе значення має зміцнення загального стану організму, підвищення його захисних сил, зокрема шляхом тренування і загартовування. Для цього хворим треба рекомендувати гігієнічну гімнастику, прогулянки на свіжому повітрі. Значну роль відіграє раціональне харчування (спеціальна дієта, збагачена білками: 100 —150 г сиру, з додаванням панкреатину або метіоніну в дозі 0,5—1 г на добу).
Серед засобів впливу на пневмоконіотичний процес відповідне місце посідає виведення із легенів пилу шляхом інгаляцій мінеральних вод різного складу. Позитивний їх вплив позначається на стані слизової оболонки трахеї і великих бронхів.
Поступовість розвитку фіброзного процесу при силікозі стала підґрунтям для клінічного застосування глюкокортикоїдів. Але потім було з'ясовано, що хворим з неускладненим силікозом кортикостероїдні препарати давати не треба, їх можна призначати тільки хворим із поєднанням силікозу і ревматоїдного артриту, бронхіальної астми, а також за наявності швидкопрогресуючого силікозу. Рекомендують таку схему лікування: преднізолон у дозі 20—25 мг на добу, дексаметазон і тріамцинолон — відповідно в меншій дозі. Максимальну кількість призначають на 10—12 днів, потім її слід поступово ступінчасте знижувати кожні 5—10 днів на 2,5 мг.
Лікування кортикостероїдами обов'язково слід проводити під захистом протитуберкульозних препаратів, з яких найбільше для цього підходять фтивазид і ПАСК-натрій, причому їх треба призначати протягом 1—2 міс після відміни гормональних препаратів.
Кашель, сухий, або з невеликою кількістю слизистого в'язкого мокротиння починає турбувати хворих на силікоз також на початковій стадії захворювання. В легенях при цьому можна прослуховувати на фоні везикулярного або жорсткого дихання розсіяні сухі хрипи, іноді дрібнопухирчасті або субкрепітаційні хрипи на невеликій ділянці нижнього краю легенів. Ці аускультативні дані відповідають виникненню в бронховому дереві первинної катаральної реакції на пил, яка може поширюватися від трахеї до найменших бронхів і бронхіол.
У подальшому (II і III стадії захворювання) сухі хрипи то прослуховуються, то ні.
Таким чином, проникнення кварцового пилу в бронхи вже в ранній термін призводить до катаральної реакції в їх слизовій оболонці, аж до бронхіол. Але внаслідок гідрофільних властивостей кварцового пилу мокротиння, яке утворюється, стає густим, в'язким, що не дає змоги легко його відхаркувати.
З розвитком процесу катаральна реакція поступається місцем атрофічним і дегенеративним змінам, що супроводжується пошкодженням епітелію і його десквамацією Ці дані пояснюють бідність клінічних симптомів бронхіту при силікозі.
Стадія І. Хворі скаржаться на задишку під час значного фізичного навантаження, біль у грудній клітці без чіткої локалізації, непостійний сухий кашель. Об'єктивно визначають ознаки базальної емфіземи, аускультативно — жорстке, в деяких місцях дещо послаблене везикулярне дихання.
На рентгенограмі легенів при силікозі І стадії спостерігають двобічне посилення і деформацію легеневого малюнка, помірне ущільнення і зміну структури коренів легенів. При вузликовій формі силікозу на фоні зміненого легеневого малюнка з'являється невелика кількість дрібноплямистих тіней середньої інтенсивності розміром від 1 до 2 мм, розташованих переважно в нижніх і середніх відділах легенів. Нутрощева плевра праворуч нерідко буває стовщеною.
Стадія III. Характеризується задишкою у стані спокою, інтенсивним болем у грудній клітці, кашлем з виділенням мокротиння, можливі напади ядухи.
Над легенями перкуторно визначається чергування ділянок коробкового звуку з тупим і аускультативно — ослабленого дихання з жорстким.
Рентгенологічне при силікозі III стадії утворюються масивні затемнення на фоні змін, характерних для II стадії. Крім того, нерідко спостерігають виражені плевродіафрагмові і плеврокардіальні спайки, бульозну емфізему.
Лікування. Основні підходи до лікування хворих на силікоз базуються на уявленні про механізм розвитку захворювання, характер морфологічних і функціональних змін, особливо перебігу та ускладнень.
У першу чергу треба мати на увазі, що хворі на силікоз І стадії за відсутності у них порушень функції зовнішнього дихання повинні бути раціонально працевлаштовані. Важливе значення має зміцнення загального стану організму, підвищення його захисних сил, зокрема шляхом тренування і загартовування. Для цього хворим треба рекомендувати гігієнічну гімнастику, прогулянки на свіжому повітрі. Значну роль відіграє раціональне харчування (спеціальна дієта, збагачена білками: 100 —150 г сиру, з додаванням панкреатину або метіоніну в дозі 0,5—1 г на добу).
Серед засобів впливу на пневмоконіотичний процес відповідне місце посідає виведення із легенів пилу шляхом інгаляцій мінеральних вод різного складу. Позитивний їх вплив позначається на стані слизової оболонки трахеї і великих бронхів.
Поступовість розвитку фіброзного процесу при силікозі стала підґрунтям для клінічного застосування глюкокортикоїдів. Але потім було з'ясовано, що хворим з неускладненим силікозом кортикостероїдні препарати давати не треба, їх можна призначати тільки хворим із поєднанням силікозу і ревматоїдного артриту, бронхіальної астми, а також за наявності швидкопрогресуючого силікозу. Рекомендують таку схему лікування: преднізолон у дозі 20—25 мг на добу, дексаметазон і тріамцинолон — відповідно в меншій дозі. Максимальну кількість призначають на 10—12 днів, потім її слід поступово ступінчасте знижувати кожні 5—10 днів на 2,5 мг.
Лікування кортикостероїдами обов'язково слід проводити під захистом протитуберкульозних препаратів, з яких найбільше для цього підходять фтивазид і ПАСК-натрій, причому їх треба призначати протягом 1—2 міс після відміни гормональних препаратів.
Новости загрузка новостей...