| Назва: | Пієлонефрит — інфекційне запалення |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 8,22 KB |
| Надіслав(ла): | DIMMych tdvic |
| Скачувань: | 594 |
ПІЄЛОНЕФРИТ
Пієлонефрит — інфекційне запалення переважно інтерстиціальної тканини нирки та ниркової миски. Воно нале¬жить до найпоширеніших хвороб нирок. Разом із тим пієло¬нефрит діагностують лише в 1/6 усіх випадків. При пієлоне¬фриті, крім слизової оболонки ниркових мисок, як правило, уражується й інтерстиціальна тканина нирок. Клубочки ни¬рок залучаються в патологічний процес лише в пізніх стадіях захворювання. Розрізняють дві форми пієлонефриту: первин¬ний, або неускладнений, і вторинний, або ускладнений, який ускладнює органічні та функціональні процеси в сечовивідних шляхах, що порушують динаміку сечовиділення. На практиці частіше зустрічається вторинний пієлонефрит, що пов'язано в дівчаток з особливостями будови сечостатевих органів, у мо¬лодих жінок — з вагітністю, а в чоловіків літнього віку — з аденомою передміхурової залози.
Етіологія. Причинами пієлонефриту є інфікування кишковою паличкою (у 70—80 % випадків це Е. соlі типу 0, у 8—10 % випадків—Е, раrасоli), ентерококом (Str. fеса1іs), протеєм, сальмонелами, стафілококом. У разі хронічного піє¬лонефриту частіше зустрічається змішана мікрофлора. Певну роль у розвитку пієлонефриту можуть відігравати віруси, а та¬кож змінені форми бактерій (Е-форми). Бактерії потрапляють і гематогенним (не завжди мікрофлора, яка міститься в крові, відповідає мікрофлорі сечовивідних шляхів), лімфогенним або безпосередньо висхідним шляхом. Розвитку пієлонефри¬ту сприяють обструктивні уропатії, сечокам'яна хвороба, уро¬логічні маніпуляції, природжені аномалії сечовивідних шляхів, вагітність та післяпологовий період, коліти, міхурово-сечовідний рефлюкс. Сприяють розвитку пієлонефриту важкі захво¬рювання, які знижують імунологічну реактивність організму, особливо цукровий діабет. Пієлонефрит може перебігати гос¬тро та хронічно.
Клініка гострого пієлонефриту нагадує важкий інфекцій¬ний процес, що супроводжується значною інтоксикацією, але завжди з'являються місцеві порушення, завдяки яким можна встановити правильний діагноз. Для гострого пієлонефриту характерна тріада: підвищення температури тіла, яке супроводжується ознобом, біль у попереку та дизуричні явища. Біль у попереку частіше тупий, але інколи виникає гострий біль, який і нагадує ниркову коліку. Спостерігається напруження м'язів у поперековій ділянці, а іноді і передньої черевної стінки. Пальпація нирок також буває болісною, синдром Пастернацького позитивний. Спостерігаються полакіурія та поліурія. Добовий діурез збільшений. Це пояснюється порушенням реабсорбції в канальцях. Іноді буває олігурія. Під час сечовиділення з'являється різь. У сечі зміни незначні: помірна кількість білка (0,5—1 г/л), лейкоцити, іноді велика кількість епітеліальних, лейкоцитарних, гіалінових циліндрів, незначна кількість еритроцитів. Слід зазначити, що в разі однобічного процесу в сечі змін може не бути, незначні зміни можуть спостерігатися в період розпалу процесу. Характерним є значне збільшення кількості мікроорганізмів у сечі, що перевищує 100 000: 1 мл. У крові в перші дні хвороби спостерігається лейкоцитоз (кількість лейкоцитів до ЗО •109— 40•109/л) з нейтрофільозом та зсувом до мієлоцитів, еозинофілів немає. Біохімічні показ¬ники крові змінюються незначно. Виділяють різні форми гос¬трого пієлонефриту:
1. Гостру з проявами загального сепсису.
2. Гостру з місцевими проявами, фебрильною температурою тіла та ознобом.
3. Підгостру, при якій загальні прояви вира¬жені незначно, а переважають місцеві зміни.
4. Латентну, при якій і загальні, і місцеві прояви не виражені.
Клініка. Загальноприйнятим є розподіл клінічної картини гострої ниркової недостатності на 4 періоди: 1 -й — шоковий, або початкової дії етіологічного фактору; 2-й — анурії або олігурії, який характеризується різким зниженням добового діурезу; 3-й — період відновлення діурезу і поліурії і 4-й — період одужання і відновлення функції нирок.
У 1-й період на перше місце виступають симптоми основ¬ного захворювання, яке спричинили розвиток гострої ниркової недостатності та шоку. Клінічні прояви бувають різними: при шоковій нирці, яка зумовлена синдромом здавлювання, опіка¬ми, профузними кровотечами, ураження нирок спричинюється їх ішемією, а також спостерігаються прояви гострої судинної недостатності та анемії. При гострій нирковій недостатності, спричиненій порушеннями водно-електролітного обміну, на перше місце виступає дегідратація, при отруєннях — прояви от¬руєння і ураження органів травлення, при ураженнях отрутами, які мають гепатотоксичний вплив, — печінкова недостатність.
Пієлонефрит — інфекційне запалення переважно інтерстиціальної тканини нирки та ниркової миски. Воно нале¬жить до найпоширеніших хвороб нирок. Разом із тим пієло¬нефрит діагностують лише в 1/6 усіх випадків. При пієлоне¬фриті, крім слизової оболонки ниркових мисок, як правило, уражується й інтерстиціальна тканина нирок. Клубочки ни¬рок залучаються в патологічний процес лише в пізніх стадіях захворювання. Розрізняють дві форми пієлонефриту: первин¬ний, або неускладнений, і вторинний, або ускладнений, який ускладнює органічні та функціональні процеси в сечовивідних шляхах, що порушують динаміку сечовиділення. На практиці частіше зустрічається вторинний пієлонефрит, що пов'язано в дівчаток з особливостями будови сечостатевих органів, у мо¬лодих жінок — з вагітністю, а в чоловіків літнього віку — з аденомою передміхурової залози.
Етіологія. Причинами пієлонефриту є інфікування кишковою паличкою (у 70—80 % випадків це Е. соlі типу 0, у 8—10 % випадків—Е, раrасоli), ентерококом (Str. fеса1іs), протеєм, сальмонелами, стафілококом. У разі хронічного піє¬лонефриту частіше зустрічається змішана мікрофлора. Певну роль у розвитку пієлонефриту можуть відігравати віруси, а та¬кож змінені форми бактерій (Е-форми). Бактерії потрапляють і гематогенним (не завжди мікрофлора, яка міститься в крові, відповідає мікрофлорі сечовивідних шляхів), лімфогенним або безпосередньо висхідним шляхом. Розвитку пієлонефри¬ту сприяють обструктивні уропатії, сечокам'яна хвороба, уро¬логічні маніпуляції, природжені аномалії сечовивідних шляхів, вагітність та післяпологовий період, коліти, міхурово-сечовідний рефлюкс. Сприяють розвитку пієлонефриту важкі захво¬рювання, які знижують імунологічну реактивність організму, особливо цукровий діабет. Пієлонефрит може перебігати гос¬тро та хронічно.
Клініка гострого пієлонефриту нагадує важкий інфекцій¬ний процес, що супроводжується значною інтоксикацією, але завжди з'являються місцеві порушення, завдяки яким можна встановити правильний діагноз. Для гострого пієлонефриту характерна тріада: підвищення температури тіла, яке супроводжується ознобом, біль у попереку та дизуричні явища. Біль у попереку частіше тупий, але інколи виникає гострий біль, який і нагадує ниркову коліку. Спостерігається напруження м'язів у поперековій ділянці, а іноді і передньої черевної стінки. Пальпація нирок також буває болісною, синдром Пастернацького позитивний. Спостерігаються полакіурія та поліурія. Добовий діурез збільшений. Це пояснюється порушенням реабсорбції в канальцях. Іноді буває олігурія. Під час сечовиділення з'являється різь. У сечі зміни незначні: помірна кількість білка (0,5—1 г/л), лейкоцити, іноді велика кількість епітеліальних, лейкоцитарних, гіалінових циліндрів, незначна кількість еритроцитів. Слід зазначити, що в разі однобічного процесу в сечі змін може не бути, незначні зміни можуть спостерігатися в період розпалу процесу. Характерним є значне збільшення кількості мікроорганізмів у сечі, що перевищує 100 000: 1 мл. У крові в перші дні хвороби спостерігається лейкоцитоз (кількість лейкоцитів до ЗО •109— 40•109/л) з нейтрофільозом та зсувом до мієлоцитів, еозинофілів немає. Біохімічні показ¬ники крові змінюються незначно. Виділяють різні форми гос¬трого пієлонефриту:
1. Гостру з проявами загального сепсису.
2. Гостру з місцевими проявами, фебрильною температурою тіла та ознобом.
3. Підгостру, при якій загальні прояви вира¬жені незначно, а переважають місцеві зміни.
4. Латентну, при якій і загальні, і місцеві прояви не виражені.
Клініка. Загальноприйнятим є розподіл клінічної картини гострої ниркової недостатності на 4 періоди: 1 -й — шоковий, або початкової дії етіологічного фактору; 2-й — анурії або олігурії, який характеризується різким зниженням добового діурезу; 3-й — період відновлення діурезу і поліурії і 4-й — період одужання і відновлення функції нирок.
У 1-й період на перше місце виступають симптоми основ¬ного захворювання, яке спричинили розвиток гострої ниркової недостатності та шоку. Клінічні прояви бувають різними: при шоковій нирці, яка зумовлена синдромом здавлювання, опіка¬ми, профузними кровотечами, ураження нирок спричинюється їх ішемією, а також спостерігаються прояви гострої судинної недостатності та анемії. При гострій нирковій недостатності, спричиненій порушеннями водно-електролітного обміну, на перше місце виступає дегідратація, при отруєннях — прояви от¬руєння і ураження органів травлення, при ураженнях отрутами, які мають гепатотоксичний вплив, — печінкова недостатність.
Новости загрузка новостей...