| Назва: | Боргова стабільність гривні |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 22,89 KB |
| Скачувань: | 6 |
Можливість природного стійкого посилення валют країн-боржників не очевидна. Хоча виключати її, безумовно, не можна. Але для цього потрібні вагомі підстави. Вітчизняна ж кредитна історія, монотоварна структура зовнішньої торгівлі та непривабливість для західних інвесторів, на жаль, оптимізму не додають. Україна - це типова країна, що розвивається, із низькими - за класифікацією Світового банку - середніми доходами на душу населення. 1999 року вона посідала 138-му позицію з 207 можливих, опинившись позаду Домініканської Республіки, Гватемали й Албанії. Попри це, в Україні, котра щороку шукає кредитної підтримки тих же Сполучених Штатів, почали всерйоз розмірковувати про ознаки занепаду американського долара, «природні» причини його знецінення і відповідне 20-25-відсоткове зміцнення гривні.
Міра боргової залежності країн, що розвиваються, визначає ступінь несвободи їхніх центральних банків, у тому числі і при виробленні національної курсової політики. Позиція кредиторів при виділенні зовнішніх позик, так само як і при реструктуризації платежів, виявляється істотним чинником формування їхніх валютних резервів. При цьому центральний банк країни-реципієнта, у кращому випадку, лише опосередковано може впливати на їхні рішення. Коли ж мова заходить про міждержавні кредити, головним чинником виявляється власна політична гра держави-донора. Для України цей факт є принциповим, оскільки близько 90 відсотків її зовнішнього боргу припадає на державні позики та гарантії.
Такими є реалії, і їх достатньо, аби порушити питання про те, наскільки взагалі доцільна фіксація валютних курсів у боргових економіках? Чи завжди боргова стабільність валюти є економічно і політично виправданою? Показовим у цьому контексті є співвідношення довгострокового державного боргу країн, що розвиваються, та їхніх міжнародних резервів: на початок поточного року перші перевищували другі удвічі. В Україні - більш аніж у шість разів. При цьому до 2001 року міжнародні резерви Національного банку взагалі мали боргове походження. Слід також врахувати, що сьогодні немає тих інфляційних проблем, з огляду на які номінальна фіксація гривні ще в 1996 році була доцільною.
Коректний вибір валютного режиму пов'язаний не лише з точністю економічного аналізу. Він також може впливати на ступінь політичної свободи країни і пом'якшення її боргової залежності. Цих проблем не мають індустріальні держави - вони є чистими кредиторами й експортерами капіталу, тож не зв'язані проблемою боргової несвободи. Між їхніми валютами сформувалися досить стійкі співвідношення, що еволюційно знайшли відбиток у фіксованих курсах. Їхні грошові одиниці вважаються «твердими», оскільки слугують курсовими орієнтирами для країн-боржників.
Грубо кажучи, пана Грінспена анітрохи не цікавить (і, що найголовніше, - не повинна цікавити) курсова динаміка української гривні, тоді як Україна зобов'язана ловити кожне його слово. Федеральна резервна система, так само як і банк Англії, теоретично можуть декларувати фіксацію долара та фунта стерлінгів по відношенню одне до одного. Право на це їм дає суверенітет національних економік. А ось спроможність заяв Національного банку України про номінальну стабільність гривні представляється дуже проблематичною, бо її утримання поставлено в залежність від тих же США та Великобританії - як при реструктуризації зовнішніх боргових зобов'язань, так і при голосуванні в МВФ і Світовому банку щодо надання нашій країні нових кредитів.
Фіксація країнами, що розвиваються, курсу своїх національних валют найчастіше виявляється невдалим і шкідливим копіюванням досвіду індустріальних держав. Невдалим - оскільки не відповідає їх об'єктивним економічним можливостям. Шкідливим - бо посилює економічну і політичну залежність від держав-кредиторів. Постійні заяви в Україні «про твердість і стабільність» дають підстави сумніватися: а чи усвідомлюють у нас усе коло проблем. Щоправда, параметри валютно-курсової політики на 2002 рік передбачають середньорічне зниження курсу гривні до 5,6 грн./дол. Однак їх оголосили, не пояснивши причин саме такого рішення, що викликає ще більше запитань. Тим більше що й поточного року, всупереч заявам про плановане знецінення гривні, вона ревальвує.
Водночас у випадку запровадження «повзучої прив'язки» її успіх в Україні не очевидний. Якщо динаміка цін починає стійко перевищувати темпи девальвації, курсові ефекти можуть виявитися мінімальними. Крім того, додаткова інфляція - дуже болючий удар по найменш захищеній частині населення. Тому ідеальним поєднанням можна вважати повзучу прив'язку з випереджаючими темпами зростання пенсій, стипендій і соціальних допомог. У цьому випадку позитивні ефекти курсового регулювання рівномірніше розподіляються між усіма членами суспільства.
Міра боргової залежності країн, що розвиваються, визначає ступінь несвободи їхніх центральних банків, у тому числі і при виробленні національної курсової політики. Позиція кредиторів при виділенні зовнішніх позик, так само як і при реструктуризації платежів, виявляється істотним чинником формування їхніх валютних резервів. При цьому центральний банк країни-реципієнта, у кращому випадку, лише опосередковано може впливати на їхні рішення. Коли ж мова заходить про міждержавні кредити, головним чинником виявляється власна політична гра держави-донора. Для України цей факт є принциповим, оскільки близько 90 відсотків її зовнішнього боргу припадає на державні позики та гарантії.
Такими є реалії, і їх достатньо, аби порушити питання про те, наскільки взагалі доцільна фіксація валютних курсів у боргових економіках? Чи завжди боргова стабільність валюти є економічно і політично виправданою? Показовим у цьому контексті є співвідношення довгострокового державного боргу країн, що розвиваються, та їхніх міжнародних резервів: на початок поточного року перші перевищували другі удвічі. В Україні - більш аніж у шість разів. При цьому до 2001 року міжнародні резерви Національного банку взагалі мали боргове походження. Слід також врахувати, що сьогодні немає тих інфляційних проблем, з огляду на які номінальна фіксація гривні ще в 1996 році була доцільною.
Коректний вибір валютного режиму пов'язаний не лише з точністю економічного аналізу. Він також може впливати на ступінь політичної свободи країни і пом'якшення її боргової залежності. Цих проблем не мають індустріальні держави - вони є чистими кредиторами й експортерами капіталу, тож не зв'язані проблемою боргової несвободи. Між їхніми валютами сформувалися досить стійкі співвідношення, що еволюційно знайшли відбиток у фіксованих курсах. Їхні грошові одиниці вважаються «твердими», оскільки слугують курсовими орієнтирами для країн-боржників.
Грубо кажучи, пана Грінспена анітрохи не цікавить (і, що найголовніше, - не повинна цікавити) курсова динаміка української гривні, тоді як Україна зобов'язана ловити кожне його слово. Федеральна резервна система, так само як і банк Англії, теоретично можуть декларувати фіксацію долара та фунта стерлінгів по відношенню одне до одного. Право на це їм дає суверенітет національних економік. А ось спроможність заяв Національного банку України про номінальну стабільність гривні представляється дуже проблематичною, бо її утримання поставлено в залежність від тих же США та Великобританії - як при реструктуризації зовнішніх боргових зобов'язань, так і при голосуванні в МВФ і Світовому банку щодо надання нашій країні нових кредитів.
Фіксація країнами, що розвиваються, курсу своїх національних валют найчастіше виявляється невдалим і шкідливим копіюванням досвіду індустріальних держав. Невдалим - оскільки не відповідає їх об'єктивним економічним можливостям. Шкідливим - бо посилює економічну і політичну залежність від держав-кредиторів. Постійні заяви в Україні «про твердість і стабільність» дають підстави сумніватися: а чи усвідомлюють у нас усе коло проблем. Щоправда, параметри валютно-курсової політики на 2002 рік передбачають середньорічне зниження курсу гривні до 5,6 грн./дол. Однак їх оголосили, не пояснивши причин саме такого рішення, що викликає ще більше запитань. Тим більше що й поточного року, всупереч заявам про плановане знецінення гривні, вона ревальвує.
Водночас у випадку запровадження «повзучої прив'язки» її успіх в Україні не очевидний. Якщо динаміка цін починає стійко перевищувати темпи девальвації, курсові ефекти можуть виявитися мінімальними. Крім того, додаткова інфляція - дуже болючий удар по найменш захищеній частині населення. Тому ідеальним поєднанням можна вважати повзучу прив'язку з випереджаючими темпами зростання пенсій, стипендій і соціальних допомог. У цьому випадку позитивні ефекти курсового регулювання рівномірніше розподіляються між усіма членами суспільства.
Новости загрузка новостей...