| Назва: | Історія економічної думки на Україні |
| Розмiр: | 57,14 KB |
| Надіслав(ла): | dima |
| Опис: | 51 k (контрольна робота, 33 стор.) |
| Скачувань: | 3486 |
Перший з визначених ученим напрямів був представле¬ний, як відомо, класичною політичною економією, на зміну якій прийшла так звана австрійська школа, започаткована в 70-ті роки XIX ст. К. Менгером і, незалежно від нього, в Англії У. Джевонсом та у Швейцарії Л. Вальрасом і роз¬винена у працях Ф. Візера, Є. Бем-Баверка, послідовників математичної школи—В. Парето та ін. Сприйнявши від класиків визнання загальних економічних законів та аб¬страктно-дедуктивний метод дослідження економічних явищ, цей напрям водночас означав певне цільове переорі¬єнтування економічної теорії: від визначення законів, які управляють розподілом продукту між основними класами суспільства (землевласниками, капіталістами та робітни¬ками), у чому вбачали основне завдання політичної еконо¬мії її класики, до поглибленого вивчення процесів функціо¬нування капіталістичної економіки, її структурних елемен¬тів, механізмів їхньої взаємодії з метою раціонального використання ресурсів.
Основна ідея маргіналізму, тобто першого напряму, по¬лягала у вивченні закономірностей оптимального режиму функціонування підприємства (фірми) в умовах системи вільної конкуренції, визначенні принципів економічної рів¬новаги такої системи. Центральними для цього напряму були проблеми, пов'язані з функціонуванням ринку, його закономірностями та ефективним розподілом ресурсів. Зви¬чайно, ці завдання не могли бути здійснені на методоло¬гічних засадах класичної школи з її абсолютизацією ролі капіталістичного нагромадження та прибутку в забезпе¬ченні зростання виробництва, трудової субстанції ціннос¬ті, яка фактично протиставлялася результатам ринкових процесів тощо. Виникла необхідність перегляду предмета політичної економії, її вихідних понять і принципів. Фор¬мування нових уявлень у цій галузі і започаткувала авст¬рійська школа та її математичне відгалуження.
Представники цього напряму протиставили теорії тру¬дової цінності класиків власну суб'єктивно-психологічну теорію цінності. Остання грунтувалася на повному за¬переченні суспільне необхідних витрат праці як єдиної суб¬станції цінності, пояснювала цінність речей (благ) виключ¬но їх граничною корисністю, тобто абсолютизували суб'єк¬тивно-психологічний момент і примат споживання над виробництвом. Каузально-генетичному підходу до вивчення економічних явищ учені австрійської та математичної шкіл протиставили функціональний принцип дослідження, який і став методологічною основою теорії рівноваги — вихід¬ної засади цих шкіл. Вони прагнули перетворити політич¬ну економію у «чисту» економічну теорію, вільну від впли¬ву ідеології, відмежувати її від соціальних та конкретно-економічних наук.
Що стосується другого, визначеного М. Туганом-Барановським як соціалістичного, напряму економічної теорії, то він був представлений передусім теорією К. Маркса, яку взяли на озброєння так звані ортодоксальні (правовірні.— Л. Г.) марксисти, її методологічні засади найповніше вис¬вітлені у вітчизняній економічній літературі і добре відо¬мі. Зазначимо тільки, що марксизм, грунтуючи свою еко¬номічну теорію на методологічних засадах та абстрактно дедуктивному методі класичної політичної економії, разом із тим протиставив поясненню класиками економічних явищ природними, позаісторичними причинами, тобто загально¬економічними законами, своє історичне їх бачення.
Суть розуміння змісту й завдань політичної економії марксизмом випливала з трактування економічних явиш. як вираження суспільних відносин людей, що виникають у процесі виробництва незалежно від їх господарської во¬лі і визначають відносини у сфері обміну і розподілу; тоб¬то економічних явищ як абстрактних понять суспільного устрою. Соціальну обумовленість зв'язків і закономірнос¬тей економічних явищ марксизм розглядає як об'єктивну їх засаду, на противагу індивідуалістичному (у класиків), суб'єктивно-психологічному (психологічна, австрійська та математична школи) їх поясненню.
Відповідно і метод дослідження виходить з причинного визначення цих закономірностей як історично минущих, обумовлених суспільно-економічними відносинами на тому чи іншому етапі їх розвитку. Суспільно-обумовлене вироб¬ництво, або суспільний спосіб виробництва, виступає вихід¬ним пунктом пояснення причинних залежностей та соці¬ально-економічних закономірностей у всій їх складності і визначає собою принцип методологічного монізму—зве¬дення причин, що діють в економічному житті, до однієї основної. Всі основні категорії політичної економії виво¬дяться з відношення лише двох суспільних класів—робіт¬ників і капіталістів. Дане відношення визначене як головне у системі суспільних відносин. На цій базі і розробляється марксистська концепція закону розвитку та революційного знищення капіталізму.
Основна ідея маргіналізму, тобто першого напряму, по¬лягала у вивченні закономірностей оптимального режиму функціонування підприємства (фірми) в умовах системи вільної конкуренції, визначенні принципів економічної рів¬новаги такої системи. Центральними для цього напряму були проблеми, пов'язані з функціонуванням ринку, його закономірностями та ефективним розподілом ресурсів. Зви¬чайно, ці завдання не могли бути здійснені на методоло¬гічних засадах класичної школи з її абсолютизацією ролі капіталістичного нагромадження та прибутку в забезпе¬ченні зростання виробництва, трудової субстанції ціннос¬ті, яка фактично протиставлялася результатам ринкових процесів тощо. Виникла необхідність перегляду предмета політичної економії, її вихідних понять і принципів. Фор¬мування нових уявлень у цій галузі і започаткувала авст¬рійська школа та її математичне відгалуження.
Представники цього напряму протиставили теорії тру¬дової цінності класиків власну суб'єктивно-психологічну теорію цінності. Остання грунтувалася на повному за¬переченні суспільне необхідних витрат праці як єдиної суб¬станції цінності, пояснювала цінність речей (благ) виключ¬но їх граничною корисністю, тобто абсолютизували суб'єк¬тивно-психологічний момент і примат споживання над виробництвом. Каузально-генетичному підходу до вивчення економічних явищ учені австрійської та математичної шкіл протиставили функціональний принцип дослідження, який і став методологічною основою теорії рівноваги — вихід¬ної засади цих шкіл. Вони прагнули перетворити політич¬ну економію у «чисту» економічну теорію, вільну від впли¬ву ідеології, відмежувати її від соціальних та конкретно-економічних наук.
Що стосується другого, визначеного М. Туганом-Барановським як соціалістичного, напряму економічної теорії, то він був представлений передусім теорією К. Маркса, яку взяли на озброєння так звані ортодоксальні (правовірні.— Л. Г.) марксисти, її методологічні засади найповніше вис¬вітлені у вітчизняній економічній літературі і добре відо¬мі. Зазначимо тільки, що марксизм, грунтуючи свою еко¬номічну теорію на методологічних засадах та абстрактно дедуктивному методі класичної політичної економії, разом із тим протиставив поясненню класиками економічних явищ природними, позаісторичними причинами, тобто загально¬економічними законами, своє історичне їх бачення.
Суть розуміння змісту й завдань політичної економії марксизмом випливала з трактування економічних явиш. як вираження суспільних відносин людей, що виникають у процесі виробництва незалежно від їх господарської во¬лі і визначають відносини у сфері обміну і розподілу; тоб¬то економічних явищ як абстрактних понять суспільного устрою. Соціальну обумовленість зв'язків і закономірнос¬тей економічних явищ марксизм розглядає як об'єктивну їх засаду, на противагу індивідуалістичному (у класиків), суб'єктивно-психологічному (психологічна, австрійська та математична школи) їх поясненню.
Відповідно і метод дослідження виходить з причинного визначення цих закономірностей як історично минущих, обумовлених суспільно-економічними відносинами на тому чи іншому етапі їх розвитку. Суспільно-обумовлене вироб¬ництво, або суспільний спосіб виробництва, виступає вихід¬ним пунктом пояснення причинних залежностей та соці¬ально-економічних закономірностей у всій їх складності і визначає собою принцип методологічного монізму—зве¬дення причин, що діють в економічному житті, до однієї основної. Всі основні категорії політичної економії виво¬дяться з відношення лише двох суспільних класів—робіт¬ників і капіталістів. Дане відношення визначене як головне у системі суспільних відносин. На цій базі і розробляється марксистська концепція закону розвитку та революційного знищення капіталізму.
Новости загрузка новостей...