| Назва: | Історія економічної думки на Україні |
| Розмiр: | 57,14 KB |
| Надіслав(ла): | dima |
| Опис: | 51 k (контрольна робота, 33 стор.) |
| Скачувань: | 3486 |
Під впливом соціальної теорії розподілу, розробленої М. Туганом-Барановським незалежно від теорії ціни й цінності, О. Білімович доходить висновку про слушність ідеї регулювання рівня заробітної плати через сферу розподілу національного доходу і про можливість поступового вклю¬чення ряду соціально-психологічних елементів у схеми те¬орії розцінки: «Навіть вплив таких умов, як розвиток само¬свідомості у робітничого класу і пов'язані з ним згода чи небажання... працювати за певну плату,— писав він у праці «Социальная теория распределения»,— може бути включе¬на у теоретичну схему шляхом введення даних про суб'єк¬тивну обтяжливість праці для робітника і певну інтенсив¬ність його потреб у різних господарських благах».
Ще однією характерною рисою формування і розвитку маргінального напряму в Україні була добра обізнаність його представників з досягненнями математичної школи як на Заході, так і в Росії, плідне їх використання і розви¬ток. Вважається, що саме Білімович дав в економічній лі¬тературі того часу найбільш детальне висвітлення всіх ар¬гументів за і проти застосування математичних методів з позицій психологічної школи. Сам учений при цьому запе¬речував можливості застосування математичного методу для аналізу економічних явищ, розглядав його тільки як метод викладення тих чи інших положень економічної теорії.
Проте математичний метод поступово виходив за межі ілюстративності і перетворювався на вагоме знаряддя еко¬номічного аналізу, знаходження нових шляхів вирішення ря¬ду важливих економічних проблем. Застосування методоло¬гічних підходів математичної школи та математичного апа¬рату значною мірою сприяло виявленню і подоланню обме¬женості теоретичних підходів у руслі моністичного пояс¬нення ряду важливих економічних проблем як з позиції класичної теорії трудової вартості, так і не менш популяр¬ної тоді теорії граничної корисності.
Переконливим свідченням цього є творчість А. Маршалла, який прагнув перетворити економічну теорію на мате¬матичну науку, будував свій аналітичний метод (метод «часткової рівноваги») на широкому використанні та роз¬витку здобутків математичної школи. Застосування функ¬ціонального аналізу дозволило вченому сформулювати ряд перспективних ідей, які змінили саме бачення економічної ситуації, що до того грунтувалося на уявленні про закон спадної родючості землі, поширений і на капітал. Він сформулював принцип зміни віддачі всіх факторів виробництва залежно від розумної їх комбінації, яка сама перетворю¬ється на один з факторів зростання.
Як зазначалося вище, у тому ж 1890 р., коли вийшли у світ «Принципи політичної економії» А. Маршалла, подіб¬ну ідею синтезу трудової теорії цінності з теорією «гранич¬ної корисності» і власний закон пропорційності трудових витрат граничним корисностям та відповідну його формулу запропонував М. Туган-Барановський. Недосконалість ви¬хідної бази та формули запропонованого ним закону дола¬лися саме на шляху застосування економіко-математичних методів. Так, у 1902 р. відомий математик Столяров пред¬ставив на засіданні Київського фізико-математичного това¬риства аналітичний доказ теореми М. Тугана-Барановсько-го (Столяров Н. А. Аналитическое доказательство предложенной г. М. И. Туган-Барановским политико-экономической формулы: предельные полезности свободно произведенных продуктов пропорциональны их трудовим стоимостям. К., 1902). Завдяки застосуванню диференційного обчислен¬ня Столяров зумів певною мірою подолати обмеженість запропонованого у теоремі чисто суб'єктивного розуміння корисності: у Столярова граничні корисності господар¬ських благ виступають як частинні похідні функції суспіль¬ної корисності. До речі, вважається, що саме він вперше у світовій літературі виразно сформулював цю функцію.
На цьому ж шляху В. Дмитрієвим була доведена до¬цільність урахування впливу на ціну всіх елементів вироб¬ничих витрат або факторів виробництва, вдосконалене фор¬мулювання концепції витрат виробництва Д. Рікардо тощо; українськими вченими Р. Орженцьким, В. Арнольдом й ін¬шими використовувалася і модифікувалася система рів¬нянь Дмитрієва, пропонувалися власні аналітичні виражен¬ня для структури ціни (Арнольд В. Ф. Политико-экономические этюды. Одесса, 1904).
Ще однією характерною рисою формування і розвитку маргінального напряму в Україні була добра обізнаність його представників з досягненнями математичної школи як на Заході, так і в Росії, плідне їх використання і розви¬ток. Вважається, що саме Білімович дав в економічній лі¬тературі того часу найбільш детальне висвітлення всіх ар¬гументів за і проти застосування математичних методів з позицій психологічної школи. Сам учений при цьому запе¬речував можливості застосування математичного методу для аналізу економічних явищ, розглядав його тільки як метод викладення тих чи інших положень економічної теорії.
Проте математичний метод поступово виходив за межі ілюстративності і перетворювався на вагоме знаряддя еко¬номічного аналізу, знаходження нових шляхів вирішення ря¬ду важливих економічних проблем. Застосування методоло¬гічних підходів математичної школи та математичного апа¬рату значною мірою сприяло виявленню і подоланню обме¬женості теоретичних підходів у руслі моністичного пояс¬нення ряду важливих економічних проблем як з позиції класичної теорії трудової вартості, так і не менш популяр¬ної тоді теорії граничної корисності.
Переконливим свідченням цього є творчість А. Маршалла, який прагнув перетворити економічну теорію на мате¬матичну науку, будував свій аналітичний метод (метод «часткової рівноваги») на широкому використанні та роз¬витку здобутків математичної школи. Застосування функ¬ціонального аналізу дозволило вченому сформулювати ряд перспективних ідей, які змінили саме бачення економічної ситуації, що до того грунтувалося на уявленні про закон спадної родючості землі, поширений і на капітал. Він сформулював принцип зміни віддачі всіх факторів виробництва залежно від розумної їх комбінації, яка сама перетворю¬ється на один з факторів зростання.
Як зазначалося вище, у тому ж 1890 р., коли вийшли у світ «Принципи політичної економії» А. Маршалла, подіб¬ну ідею синтезу трудової теорії цінності з теорією «гранич¬ної корисності» і власний закон пропорційності трудових витрат граничним корисностям та відповідну його формулу запропонував М. Туган-Барановський. Недосконалість ви¬хідної бази та формули запропонованого ним закону дола¬лися саме на шляху застосування економіко-математичних методів. Так, у 1902 р. відомий математик Столяров пред¬ставив на засіданні Київського фізико-математичного това¬риства аналітичний доказ теореми М. Тугана-Барановсько-го (Столяров Н. А. Аналитическое доказательство предложенной г. М. И. Туган-Барановским политико-экономической формулы: предельные полезности свободно произведенных продуктов пропорциональны их трудовим стоимостям. К., 1902). Завдяки застосуванню диференційного обчислен¬ня Столяров зумів певною мірою подолати обмеженість запропонованого у теоремі чисто суб'єктивного розуміння корисності: у Столярова граничні корисності господар¬ських благ виступають як частинні похідні функції суспіль¬ної корисності. До речі, вважається, що саме він вперше у світовій літературі виразно сформулював цю функцію.
На цьому ж шляху В. Дмитрієвим була доведена до¬цільність урахування впливу на ціну всіх елементів вироб¬ничих витрат або факторів виробництва, вдосконалене фор¬мулювання концепції витрат виробництва Д. Рікардо тощо; українськими вченими Р. Орженцьким, В. Арнольдом й ін¬шими використовувалася і модифікувалася система рів¬нянь Дмитрієва, пропонувалися власні аналітичні виражен¬ня для структури ціни (Арнольд В. Ф. Политико-экономические этюды. Одесса, 1904).
Новости загрузка новостей...