| Назва: | Історія економічної думки на Україні |
| Розмiр: | 57,14 KB |
| Надіслав(ла): | dima |
| Опис: | 51 k (контрольна робота, 33 стор.) |
| Скачувань: | 3486 |
Справді, австрійська школа відіграла визначну роль у розвитку економічної теорії. Вона торувала шлях до вивчення і прогнозування таких важливих економічних проб¬лем, як зв'язок корисності та цінності, закономірностей формування споживчого попиту, взаємозв'язку в ціноутворен¬ні попиту і пропозиції, ціноутворення факторів виробницт¬ва та визначення принципів, за якими відбувається вмінення цінності кінцевого продукту окремим факторам, що бра¬ли участь у його створенні тощо, тобто до неокласичного аналізу, який відкрив якісно нову епоху в розвитку полі¬тичної економії. Проте представники австрійської школи не змогли подолати суперечливості своїх теорій щодо пояснен¬ня цінності та цін виключно з позицій суб'єктивних оцінок корисності, відірваності від врахування витрат виробницт¬ва у формуванні цінності, точніше — ціни, що врівноважує попит і пропонування тощо. Ці вади австрійської школи на той час відзначали не тільки її противники, а й прихильники, зокрема А. Маршалл. Останній звертав увагу на те, що фун¬датори австрійської школи не змогли з'єднати корисність з суспільними витратами, тобто зіставити результати з ви¬тратами.
Недостатність моністичного пояснення цінності й ціни відзначав і М. Туган-Барановський. У своїй праці «Очерки из новейшей истории политической экономии и социализма» (1905) вчений наголошував, що школа Менгера «вперше дала вичерпне пояснення механізму оцінки, вияс¬нила психологічні процеси, результатом яких є ціна, тобто суб'єктивному моменту, що лежить в основі ціни, яким по¬передні теорії майже не займалися». Разом з тим М. Ту¬ган-Барановський приходить до висновку, що ця школа одночасно «показала передаточні ремні, які зв'язують у суб'єкті об'єктивні фактори ціни з цінами».
Вже в своїй першій, згаданій вище роботі «Учение о предельной полезности...», у 1890 р. М. Туган-Барановський обґрунтовує положення про те, що теорія граничної корис¬ності, якщо її правильно розуміти, є несподіваним підтвер¬дженням теорії трудової цінності, і протистояння цих тео¬рій грунтується на різних підходах до проблеми цінності: об'єктивному у Д. Рікардо і К. Маркса та суб'єктивному у К. Менгера. «Теорія граничної корисності доводить, що обидва принципи оцінки знаходяться між собою в узгодже¬ності, яка тим більша, чим більшою мірою розподіл народ¬ної праці підпорядковується господарському принципу». Вчений формулює закон («теорему цінності»), згідно з яким граничні корисності господарських благ, що вільно відтворюються, прямо пропорційні їх трудовим вартостям.
Ідея вченого про необхідність дослідження категорії цін¬ності з урахуванням як витрат (об'єктивних факторів), так і корисності («суб'єктивних» факторів) була надзвичайно плідною, підносила його праці в цій галузі на рівень найновіших на той час здобутків світової економічної думки. Саме з ідеєю синтезу досягнень маржиналізму з певними засадами класичної школи, вперше висунутою на Заході А. Маршаллом (Принципи політичної економії. 1890), бу¬ли пов'язані так звана маршаллівська революція і форму¬вання неокласичного напряму в економічній теорії.
Проте підходи до такого синтезу у А. Маршалла та М. Тугана-Барановського відрізнялися. А. Маршалл долає, з одного боку, обмеженість теорії цінності Д. Рікардо, зу¬мовлену жорстким превалюванням у ній трудової засади (витрат живої та вречевленої праці) при визначенні міно¬вої цінності і, з другого — догму австрійської школи про повну залежність цінності від суб'єктивної корисності, тоб¬то про останню як єдину основу ціни.
Акцентуючи увагу при встановленні ціни пропозиції (з боку продавців) на виробничому факторі (витратах вироб¬ництва) та використовуючи граничну корисність при вста¬новленні ціни попиту (з боку споживачів), А, Маршалл розглядає ціну як результат їхнього зіткнення, рівновідда¬чу функціональної взаємозалежності попиту і пропозиції. Таким чином, він по суті знімає проблему джерела ціннос¬ті як єдиної субстанції ціни. В центрі його уваги — можли¬вості комбінування, заміщення факторів виробництва, їх ефективної організації в умовах технічного прогресу у тіс¬ному зв'язку з ринковим механізмом. Цей підхід плідно використовувався пізніше у працях Дж. Неймана, П. Самуельсона, Дж. Хікса й ін.
Недостатність моністичного пояснення цінності й ціни відзначав і М. Туган-Барановський. У своїй праці «Очерки из новейшей истории политической экономии и социализма» (1905) вчений наголошував, що школа Менгера «вперше дала вичерпне пояснення механізму оцінки, вияс¬нила психологічні процеси, результатом яких є ціна, тобто суб'єктивному моменту, що лежить в основі ціни, яким по¬передні теорії майже не займалися». Разом з тим М. Ту¬ган-Барановський приходить до висновку, що ця школа одночасно «показала передаточні ремні, які зв'язують у суб'єкті об'єктивні фактори ціни з цінами».
Вже в своїй першій, згаданій вище роботі «Учение о предельной полезности...», у 1890 р. М. Туган-Барановський обґрунтовує положення про те, що теорія граничної корис¬ності, якщо її правильно розуміти, є несподіваним підтвер¬дженням теорії трудової цінності, і протистояння цих тео¬рій грунтується на різних підходах до проблеми цінності: об'єктивному у Д. Рікардо і К. Маркса та суб'єктивному у К. Менгера. «Теорія граничної корисності доводить, що обидва принципи оцінки знаходяться між собою в узгодже¬ності, яка тим більша, чим більшою мірою розподіл народ¬ної праці підпорядковується господарському принципу». Вчений формулює закон («теорему цінності»), згідно з яким граничні корисності господарських благ, що вільно відтворюються, прямо пропорційні їх трудовим вартостям.
Ідея вченого про необхідність дослідження категорії цін¬ності з урахуванням як витрат (об'єктивних факторів), так і корисності («суб'єктивних» факторів) була надзвичайно плідною, підносила його праці в цій галузі на рівень найновіших на той час здобутків світової економічної думки. Саме з ідеєю синтезу досягнень маржиналізму з певними засадами класичної школи, вперше висунутою на Заході А. Маршаллом (Принципи політичної економії. 1890), бу¬ли пов'язані так звана маршаллівська революція і форму¬вання неокласичного напряму в економічній теорії.
Проте підходи до такого синтезу у А. Маршалла та М. Тугана-Барановського відрізнялися. А. Маршалл долає, з одного боку, обмеженість теорії цінності Д. Рікардо, зу¬мовлену жорстким превалюванням у ній трудової засади (витрат живої та вречевленої праці) при визначенні міно¬вої цінності і, з другого — догму австрійської школи про повну залежність цінності від суб'єктивної корисності, тоб¬то про останню як єдину основу ціни.
Акцентуючи увагу при встановленні ціни пропозиції (з боку продавців) на виробничому факторі (витратах вироб¬ництва) та використовуючи граничну корисність при вста¬новленні ціни попиту (з боку споживачів), А, Маршалл розглядає ціну як результат їхнього зіткнення, рівновідда¬чу функціональної взаємозалежності попиту і пропозиції. Таким чином, він по суті знімає проблему джерела ціннос¬ті як єдиної субстанції ціни. В центрі його уваги — можли¬вості комбінування, заміщення факторів виробництва, їх ефективної організації в умовах технічного прогресу у тіс¬ному зв'язку з ринковим механізмом. Цей підхід плідно використовувався пізніше у працях Дж. Неймана, П. Самуельсона, Дж. Хікса й ін.
Новости загрузка новостей...