| Назва: | Циклічність як форма макроекономічної динаміки |
| Тип: | Курсові роботи |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 41,56 KB |
| Автор: | Світлана |
| Надіслав(ла): | Світлана |
| Скачувань: | 889 |
Значення теорії довгих хвиль не обмежується тим, що вона створює наукові засади довгострокового прогнозування економічного прогресу. Вона дає можливість виявити фундаментальні закономірності формаційного розвитку того чи іншого способу виробництва, його фазові переходи. Існує кореляційний зв’язок між зміною базисних технологій та еволюцією господарського механізму, так само, як і пофазною періодизацією формаційної структури суспільства.
Важливою ознакою великих циклів є те, що в процесі свого розвитку вони інтернаціоналізуються. Започаткувавшись в найбільш передових у технологічному відношенні та найбільш сприятливих до інноваційних перетворень економічних системах того чи іншого суспільства, вони поступово поширюються на інші господарські структури. З утворенням цілісної системи світового господарства часовий лаг процесу інтернаціоналізації великих циклів звужується.
Визначення цієї риси великих циклів дає ключ до розуміння специфічних особливостей економічного розвитку останнього десятиріччя країн постсоціалістичної системи. Особлива глибина кризових потрясінь економіки цих країн, що нині відбувається, зумовлена не лише глибокою трансформацією адміністративно-бюрократичної системи господарювання в ринкову. Глибокі економічні потрясіння пов’язані з необхідністю докорінного технологічного переоснащення виробництва, зумовленого новим етапом НТР.
3. Економічні кризи в Україні
Найважливішими ознаками економічної кризи в Україні є, по-перше, різке зниження виробництва національного доходу, промислової продукції та продовольства; по-друге, різке зниження життєвого рівня населення; по-третє, зростаюча армія безробітних; по-четверте, різка поляризація суспільства: з одного боку, швидко формується клас мафіозно-номенклатурної еліти, а з іншого – відбувається катастрофічне зниження життєвого рівня більшості населення.
Причини економічної кризи в Україні доцільно поділити на три основні групи. До першої належать ті, що були успадковані нею від колишнього СРСР, до другої – ті, що постали з часу проголошення незалежності України; до третьої – причини, зумовлені необхідністю самої трансформації існуючої економічної системи, перехідним періодом такої трансформації, який, як засвідчує досвід інших країн, не може не відбуватися у формі певних кризових явищ.
До головної причини першої групи належить майже повне, або тотальне, одержавлення економік, власності, за якого 92% усіх засобів виробництва перебували в руках держави і якими розпоряджалися загальносоюзні міністерства й відомства. Внаслідок цього в економіці майже не існувало плюралізму форм власності і такої могутньої рушійної сили розвитку, як конкуренція між товаровиробниками різних форм власності за здешевлення продукції, за зростання якості виготовлених товарів і послуг, за споживача. До того ж наявність глибоких диспропорцій в економіці означала орієнтацію не на людину, а на виробництво заради виробництва.
Відчуження працівників від засобів виробництва і результатів праці, від самого процесу праці (тобто відсутність дієвих стимулів до праці, панування зрівнялівки), від управління власністю, від економічної влади на підприємстві виражалося в масовому її розкраданні. Крім цього, значна мілітаризація економіки, надмірна централізація при перерозподілі національного доходу через державний бюджет, політика пограбування села, величезне фізичне та моральне зношування основних фондів, низька продуктивність праці призвели до того, що в середині 80-х років відчутно знизилися темпи зростання економіки, практично не підвищувався життєвий рівень населення тощо. Це добре усвідомлювало тодішнє керівництво Союзу. Тому й почало так звану „перебудову”.
Якщо розглядати причини другої групи, то можна виділити таке:
1. Розрив господарських зв’язків з країнами колишнього СРСР, насамперед з Росією, що призвело до втрати Україною значної кількості традиційних ринків збуту, до зупинення багатьох підприємств через відсутність комплектуючих виробів тощо.
2. Відсутність науково обґрунтованої стратегії трансформації командно-адміністративної системи в більш розвинуту і досконалу економічну систему, невизначеність моделі такої трансформації (ставилася мета одночасного переходу до ринкової, соціально орієнтованої ринкової і змішаної економіки).
3. Ухвалення численних непрацюючих або руйнівних своїми наслідками законів. Тому в Україні не існує науково обґрунтованої правової бази для здійснення пакету економічних реформ.
4. Непродумане (без відповідної наукової концепції) впровадження купона. Купоно-карбованці не були оформлені як валютні ресурси власної банківської системи, не мали надійного захисту.
5. Шокова лібералізація цін і ліквідація та знецінення трудових заощаджень, що звело до мінімуму норму заощаджень, підірвало купівельну спроможність більшості населення й відкинуло його за межу бідності.
6. Придушення національного виробництва, майже цілковита втрата внутрішнього ринку, свідченням чого є засилля імпортних товарів.
Важливою ознакою великих циклів є те, що в процесі свого розвитку вони інтернаціоналізуються. Започаткувавшись в найбільш передових у технологічному відношенні та найбільш сприятливих до інноваційних перетворень економічних системах того чи іншого суспільства, вони поступово поширюються на інші господарські структури. З утворенням цілісної системи світового господарства часовий лаг процесу інтернаціоналізації великих циклів звужується.
Визначення цієї риси великих циклів дає ключ до розуміння специфічних особливостей економічного розвитку останнього десятиріччя країн постсоціалістичної системи. Особлива глибина кризових потрясінь економіки цих країн, що нині відбувається, зумовлена не лише глибокою трансформацією адміністративно-бюрократичної системи господарювання в ринкову. Глибокі економічні потрясіння пов’язані з необхідністю докорінного технологічного переоснащення виробництва, зумовленого новим етапом НТР.
3. Економічні кризи в Україні
Найважливішими ознаками економічної кризи в Україні є, по-перше, різке зниження виробництва національного доходу, промислової продукції та продовольства; по-друге, різке зниження життєвого рівня населення; по-третє, зростаюча армія безробітних; по-четверте, різка поляризація суспільства: з одного боку, швидко формується клас мафіозно-номенклатурної еліти, а з іншого – відбувається катастрофічне зниження життєвого рівня більшості населення.
Причини економічної кризи в Україні доцільно поділити на три основні групи. До першої належать ті, що були успадковані нею від колишнього СРСР, до другої – ті, що постали з часу проголошення незалежності України; до третьої – причини, зумовлені необхідністю самої трансформації існуючої економічної системи, перехідним періодом такої трансформації, який, як засвідчує досвід інших країн, не може не відбуватися у формі певних кризових явищ.
До головної причини першої групи належить майже повне, або тотальне, одержавлення економік, власності, за якого 92% усіх засобів виробництва перебували в руках держави і якими розпоряджалися загальносоюзні міністерства й відомства. Внаслідок цього в економіці майже не існувало плюралізму форм власності і такої могутньої рушійної сили розвитку, як конкуренція між товаровиробниками різних форм власності за здешевлення продукції, за зростання якості виготовлених товарів і послуг, за споживача. До того ж наявність глибоких диспропорцій в економіці означала орієнтацію не на людину, а на виробництво заради виробництва.
Відчуження працівників від засобів виробництва і результатів праці, від самого процесу праці (тобто відсутність дієвих стимулів до праці, панування зрівнялівки), від управління власністю, від економічної влади на підприємстві виражалося в масовому її розкраданні. Крім цього, значна мілітаризація економіки, надмірна централізація при перерозподілі національного доходу через державний бюджет, політика пограбування села, величезне фізичне та моральне зношування основних фондів, низька продуктивність праці призвели до того, що в середині 80-х років відчутно знизилися темпи зростання економіки, практично не підвищувався життєвий рівень населення тощо. Це добре усвідомлювало тодішнє керівництво Союзу. Тому й почало так звану „перебудову”.
Якщо розглядати причини другої групи, то можна виділити таке:
1. Розрив господарських зв’язків з країнами колишнього СРСР, насамперед з Росією, що призвело до втрати Україною значної кількості традиційних ринків збуту, до зупинення багатьох підприємств через відсутність комплектуючих виробів тощо.
2. Відсутність науково обґрунтованої стратегії трансформації командно-адміністративної системи в більш розвинуту і досконалу економічну систему, невизначеність моделі такої трансформації (ставилася мета одночасного переходу до ринкової, соціально орієнтованої ринкової і змішаної економіки).
3. Ухвалення численних непрацюючих або руйнівних своїми наслідками законів. Тому в Україні не існує науково обґрунтованої правової бази для здійснення пакету економічних реформ.
4. Непродумане (без відповідної наукової концепції) впровадження купона. Купоно-карбованці не були оформлені як валютні ресурси власної банківської системи, не мали надійного захисту.
5. Шокова лібералізація цін і ліквідація та знецінення трудових заощаджень, що звело до мінімуму норму заощаджень, підірвало купівельну спроможність більшості населення й відкинуло його за межу бідності.
6. Придушення національного виробництва, майже цілковита втрата внутрішнього ринку, свідченням чого є засилля імпортних товарів.
Новости загрузка новостей...