| Назва: | Ю.Яновський (аналіз художніх творів) |
| Розмiр: | 23,35 KB |
| Надіслав(ла): | Мальцева І.О. |
| Опис: | Луганський держ. пед. унів., викладач - Нежива Л.Л., оцінка "5" /реферат/ |
| Скачувань: | 3305 |
Юрій Яновський посів місце серед найвизначніших майстрів української літератури романом «Вершники». Але без «Чотирьох шабель» не було б і «Вершників».
Романом «Чотири шаблі» письменник відкрив нові ідейні та по¬етичні горизонти українського літературного романтизму і назав¬жди пов'язав його з творчим методом соціалістичного реалізму.
Творчість Яновського — автора «Чотирьох шабель» і «Вершни¬ків» — була співзвучна пафосу революційної боротьби пролетаріату, пафосу соціалістичної революції.
А. В. Луначарський писав у 1926 році: «Революція смілива. Вона любить яскравість... Вона охоче приймає ті розширення реалізму, які, по суті, лежать в її царині».
Це були вже не прогнози, а узагальнення тоді ще не багаторіч¬ного, але змістовного досвіду української літератури. На цей час мож¬ливості «розширення реалізму» достатньо визначились, щоб говорити так упевнено про їх зв'язок з романтикою і романтизмом. Наступні півстоліття літературного розвитку показали, що романтизм у українській літературі не був короткочасним спалахом, що він не згас ї після того, як гуркіт руйнування старого світу змінився трудовими ритмами епохи соціалістичного будівництва. Романтика лишилась і як суттєва сторона самої природи, внутрішньої структури мисте¬цтва соціалістичного реалізму, вона живе і як духовне начало, як сила, що формує стильову романтичну течію в усій радянській літе¬ратурі.
Мудрість класиків української літератури виявилась і в тому, що вони своєчасно розгадали безплідність спроб поставити романтизм на службу реакційним націоналістичним ідеям, декадентським на¬строям і побачили в ньому ще на світанку пролетарського руху ре¬волюційну енергію і гуманістичну спрямованість.
Їхня критика ідей реакційних романтиків, антисуспільності дека¬дентів не була боротьбою проти романтизму взагалі. Ні, Іван Франко і Леся Українка створили національну традицію української роман¬тичної поезії, пов'язаної найміцнішими узами з визвольним рухом пролетаріату. Леся Українка відзначила, що «реалізм і романтизм єднаються в лиці одного автора на тисячі прикладів у всіх літера¬турах, і се зовсім законне єднання». А Михайло Коцюбинський, як пригадує про це Горький, бачив у романтизмі чи не найбільш відповідну форму для вираження заповітних прагнень та ідеалів людства: «Демократія завжди романтична, і це добре, знаєте! Адже романтизм — иайлюдяніший настрій; мені думається, що його куль¬турний смисл недостатньо усвідомлено. Він — перебільшує, авжеж! Та тільки ж бо він перебільшує добрі начала, засвідчуючи цим, яка велика жадоба добра в людях». Саме таким розумінням «культур¬ного змісту» романтизму можна пояснити його місце у власне ре¬алістичних творах українських прозаїків, які пов'язували ще до Жовтня завдання літератури з ідеями революції і соціалізму, їхня проза була «реалістичною, а разом з тим піднятою на крилах ро¬мантизму». У такому типі поєднання романтизму з реалізмом ба¬читься один з найважливіших моментів процесу формування соці¬алістичного реалізму в дожовтневій українській прозі. Не випадково і перші відгуки на перемогу Жовтня були в усіх літературах народів СРСР саме романтичними. В українській поезії Жовтень зумовив небачений злет романтизму. За всіх індивідуальних відмінностей майже всі українські радянські поети першого покоління — полу¬м'яні провісники Жовтня. Василь Чумак, Василь Блакитний, Павло Тичина, Володимир Сосюра, їхні послідовники і продовжувачі 20-х. років були переважно романтиками.
Чи в цьому фарватері розвивалася творчість Яновського, автора романтичних поезій, новел і оповідань, повістей і романів, написа¬них раніше від знаменитих «Вершників», які, на думку Павла Тичи¬ни, стали у свій час патентом зрілості української прози?
Так, саме в цьому. І тільки так можна вірно осмислити творчий шлях видатного українського романтика, місце роману «Чотири шаб¬лі» в творчій еволюції Юрія Яновського, а разом з тим його роль у розвитку традицій українського романтизму після великого Жовтня.
Розвитку романтичних традицій в українській радянській літера¬турі заважало спочатку невірне розуміння (переважно в літератур¬ній критиці) романтизму як напряму тільки протилежного і тільки ворожого реалізму. Ніяких компромісів з романтизмом,— писав один з провідних тоді українських критиків,— ми не припускаємо. Ми бу¬демо проти нього боротися, як проти ідеалістичної концепції в літе¬ратурі... Чому ми виступаємо проти романтизму? — запитує другий і пояснює.— Як відомо, романтизм здебільшого протиставляє індивідуальність колективу, в більшості романтики заперечують дійс¬ність... Романтичний стиль неспроможний на сьогодні дати об'єктив¬но-художнє висвітлення нашої доби.
Романом «Чотири шаблі» письменник відкрив нові ідейні та по¬етичні горизонти українського літературного романтизму і назав¬жди пов'язав його з творчим методом соціалістичного реалізму.
Творчість Яновського — автора «Чотирьох шабель» і «Вершни¬ків» — була співзвучна пафосу революційної боротьби пролетаріату, пафосу соціалістичної революції.
А. В. Луначарський писав у 1926 році: «Революція смілива. Вона любить яскравість... Вона охоче приймає ті розширення реалізму, які, по суті, лежать в її царині».
Це були вже не прогнози, а узагальнення тоді ще не багаторіч¬ного, але змістовного досвіду української літератури. На цей час мож¬ливості «розширення реалізму» достатньо визначились, щоб говорити так упевнено про їх зв'язок з романтикою і романтизмом. Наступні півстоліття літературного розвитку показали, що романтизм у українській літературі не був короткочасним спалахом, що він не згас ї після того, як гуркіт руйнування старого світу змінився трудовими ритмами епохи соціалістичного будівництва. Романтика лишилась і як суттєва сторона самої природи, внутрішньої структури мисте¬цтва соціалістичного реалізму, вона живе і як духовне начало, як сила, що формує стильову романтичну течію в усій радянській літе¬ратурі.
Мудрість класиків української літератури виявилась і в тому, що вони своєчасно розгадали безплідність спроб поставити романтизм на службу реакційним націоналістичним ідеям, декадентським на¬строям і побачили в ньому ще на світанку пролетарського руху ре¬волюційну енергію і гуманістичну спрямованість.
Їхня критика ідей реакційних романтиків, антисуспільності дека¬дентів не була боротьбою проти романтизму взагалі. Ні, Іван Франко і Леся Українка створили національну традицію української роман¬тичної поезії, пов'язаної найміцнішими узами з визвольним рухом пролетаріату. Леся Українка відзначила, що «реалізм і романтизм єднаються в лиці одного автора на тисячі прикладів у всіх літера¬турах, і се зовсім законне єднання». А Михайло Коцюбинський, як пригадує про це Горький, бачив у романтизмі чи не найбільш відповідну форму для вираження заповітних прагнень та ідеалів людства: «Демократія завжди романтична, і це добре, знаєте! Адже романтизм — иайлюдяніший настрій; мені думається, що його куль¬турний смисл недостатньо усвідомлено. Він — перебільшує, авжеж! Та тільки ж бо він перебільшує добрі начала, засвідчуючи цим, яка велика жадоба добра в людях». Саме таким розумінням «культур¬ного змісту» романтизму можна пояснити його місце у власне ре¬алістичних творах українських прозаїків, які пов'язували ще до Жовтня завдання літератури з ідеями революції і соціалізму, їхня проза була «реалістичною, а разом з тим піднятою на крилах ро¬мантизму». У такому типі поєднання романтизму з реалізмом ба¬читься один з найважливіших моментів процесу формування соці¬алістичного реалізму в дожовтневій українській прозі. Не випадково і перші відгуки на перемогу Жовтня були в усіх літературах народів СРСР саме романтичними. В українській поезії Жовтень зумовив небачений злет романтизму. За всіх індивідуальних відмінностей майже всі українські радянські поети першого покоління — полу¬м'яні провісники Жовтня. Василь Чумак, Василь Блакитний, Павло Тичина, Володимир Сосюра, їхні послідовники і продовжувачі 20-х. років були переважно романтиками.
Чи в цьому фарватері розвивалася творчість Яновського, автора романтичних поезій, новел і оповідань, повістей і романів, написа¬них раніше від знаменитих «Вершників», які, на думку Павла Тичи¬ни, стали у свій час патентом зрілості української прози?
Так, саме в цьому. І тільки так можна вірно осмислити творчий шлях видатного українського романтика, місце роману «Чотири шаб¬лі» в творчій еволюції Юрія Яновського, а разом з тим його роль у розвитку традицій українського романтизму після великого Жовтня.
Розвитку романтичних традицій в українській радянській літера¬турі заважало спочатку невірне розуміння (переважно в літератур¬ній критиці) романтизму як напряму тільки протилежного і тільки ворожого реалізму. Ніяких компромісів з романтизмом,— писав один з провідних тоді українських критиків,— ми не припускаємо. Ми бу¬демо проти нього боротися, як проти ідеалістичної концепції в літе¬ратурі... Чому ми виступаємо проти романтизму? — запитує другий і пояснює.— Як відомо, романтизм здебільшого протиставляє індивідуальність колективу, в більшості романтики заперечують дійс¬ність... Романтичний стиль неспроможний на сьогодні дати об'єктив¬но-художнє висвітлення нашої доби.
