| Назва: | Основні засади техніки ефірного мовлення |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 219,76 KB |
| Скачувань: | 140 |
Я вважаю, що сучасне українське телебачення перебуває у пошуках нових параметрів своєї діяльності. У тележурналістських колах з'явилось поняття елітарний носій мови - це не той, що ніколи не робить помилок, а той хто здатний бачити їх у себе, бути у постійних пошуках шляхів вдосконалення своєї мовної особистості. Один із ефективних способів - вдумлива робота над словниками , які допомагають уникнути невластивих українській мові висловів, активізувати природні ресурси української мови[19].
Уже за років незалежності, пізнаючи себе, Україна почала придивлятися до свого мовного обличчя. З одного боку, "мовна" Україна розкривалася - і насамперед перед світом - у багатстві літературного різновиду національної мови, до формування й утвердження якого докладало зусилля не одне покоління письменників, науковців, священнослужителів, юристів інтелігентних людей різних соціальних верств, записуючи, як казав Франко, її нестертий слід "самостійно між культурні мови".
Суржик заполонив екран: мішанина в подачі текстів і мікротекстів українською та російською мовами у співвідношенні часто не на користь мови державної; такою мішаниною заповнено наш звуковий простір; мовний дискомфорт супроводжу нас у столиці та в інших великих містах сходу й півдня. Якщо додати сюди американізми, то є всі підстави твердити про маргінальність нашого мовного життя. Отже, суржик - явище не лише лінгвальне, а й загальнокультурне.
Взяти хоча-б для прикладу популярну телепрограму "Лото забава" (одно¬часно її транслює і національне проводове радіо). Колектив ведучих підібрано, очевидно, щоб показати три основні мовні групи в Україні - україномовних, російськомовних і суржикомовних. Ведучі своєрідно репрезентують - мабуть, таким був задум авторів - і соціальний статус цих груп мовців: найімпозантніший вигляд мас російськомовний партнер - пристойно одягнений чоловік зрілого віку з фігурою, що мимоволі пов'язується зі силою, рішучістю, впевне¬ністю; його мовна партія домінує: він інформує, коментує, дає додаткові пояснення, відповідні команди - і все це тоном, який не викликає жодного сумніву в тому, що керівництво та ініціатива повністю в його руках. Україно¬мовна ведуча - жінка, молодша від свого партнера (модифікований образ "молодшої сестри"?), одягнута не так дбайливо; її мовна партія обмежується переважно тим, що оголошує номер, який випав на лототроні. Суржикомовні батько і підліток-син грають під блазнів. Щоправда, під кінець програми усі ведучі засвідчують своє знання української мови, скандуючи хором лозунг-рекламу: "Добре грати - легко вигравати".
Така мовна телеповедінка ведучих, як і вся режисура, дуже багатозначна; вона може викликати різні асоціації, цілу гаму різноманітних почуттів - в одних повний дискомфорт (небажання взагалі оглядати такі програми), в інших - вселяє почуття сили, впевненості й вседозволеності, ще в інших - почуття сумніву, розгубленості, а також запитання "куди нас ведуть?". Виникає думка: а, можливо, розвивається новий жанр розважальної програми - агресивний (агресивний гумор на наших телеекранах уже діє). Деякі дивуються з непередбачливості нашого високого телекерівництва, але частина глядачів -найтривожніше, що серед них діти - підпадає під доволі примітивне навіювання із заздалегідь передбачуваним результатом - креолізація, формування певного типу ментальності, прийняття "двох рідних мов" і головне - повільне збайдужіння до всього, що пов'язано з українськістю.
Це штрих лише до однієї програми, однак не треба спеціального аналізу, щоб побачити: ефірна продукція, зокрема телевізійна, пронизана ідеєю (способи різноманітні!) утвердити такий стан в Україні. Наступ Росії на мову, культуру, зухвало активна експансія сусідньої держави в усі життєво важливі сфери розвитку українського суспільства розраховані насамперед на деформацію психіки (й не лише українця!). Прагнення поглинути Україну набуває відверто цинічних форм. Стикаємося з проблемами суспільної психології, яка сьогодні проходить стадію трансформації: зіштовхуються різні системи вартостей, відбувається злам традиційних ментальних настанов, і як наслідок - витворення духовних химер, фантомів. В Україні цей процес триває десятиріччями, і сьогодні, в умовах психологічної війни, інформаційної агресії, які використовують найсучасніші технології, він відчутно посилився. В ефірному мовленні дії, пов'язані з різними маніпуляціями, що виходять поза межі порядності, засад моралі, особливо небезпечні.
Тісний зв'язок ефірного мовлення з уснорозмовною стихією зобов'язує пізнати тенденції її розвитку; це з одного боку. З іншою, ефірне мовлення, як публічне, маючи всі ознаки підготовленого, організованого, виконує важливі функції, серед яких надзвичайно вагомою та актуальною є мовне виховання усіх соціальних верств наших громадян, підвищення рівня культури мовлення, виховання шанобливого ставлення до державної мови.
Уже за років незалежності, пізнаючи себе, Україна почала придивлятися до свого мовного обличчя. З одного боку, "мовна" Україна розкривалася - і насамперед перед світом - у багатстві літературного різновиду національної мови, до формування й утвердження якого докладало зусилля не одне покоління письменників, науковців, священнослужителів, юристів інтелігентних людей різних соціальних верств, записуючи, як казав Франко, її нестертий слід "самостійно між культурні мови".
Суржик заполонив екран: мішанина в подачі текстів і мікротекстів українською та російською мовами у співвідношенні часто не на користь мови державної; такою мішаниною заповнено наш звуковий простір; мовний дискомфорт супроводжу нас у столиці та в інших великих містах сходу й півдня. Якщо додати сюди американізми, то є всі підстави твердити про маргінальність нашого мовного життя. Отже, суржик - явище не лише лінгвальне, а й загальнокультурне.
Взяти хоча-б для прикладу популярну телепрограму "Лото забава" (одно¬часно її транслює і національне проводове радіо). Колектив ведучих підібрано, очевидно, щоб показати три основні мовні групи в Україні - україномовних, російськомовних і суржикомовних. Ведучі своєрідно репрезентують - мабуть, таким був задум авторів - і соціальний статус цих груп мовців: найімпозантніший вигляд мас російськомовний партнер - пристойно одягнений чоловік зрілого віку з фігурою, що мимоволі пов'язується зі силою, рішучістю, впевне¬ністю; його мовна партія домінує: він інформує, коментує, дає додаткові пояснення, відповідні команди - і все це тоном, який не викликає жодного сумніву в тому, що керівництво та ініціатива повністю в його руках. Україно¬мовна ведуча - жінка, молодша від свого партнера (модифікований образ "молодшої сестри"?), одягнута не так дбайливо; її мовна партія обмежується переважно тим, що оголошує номер, який випав на лототроні. Суржикомовні батько і підліток-син грають під блазнів. Щоправда, під кінець програми усі ведучі засвідчують своє знання української мови, скандуючи хором лозунг-рекламу: "Добре грати - легко вигравати".
Така мовна телеповедінка ведучих, як і вся режисура, дуже багатозначна; вона може викликати різні асоціації, цілу гаму різноманітних почуттів - в одних повний дискомфорт (небажання взагалі оглядати такі програми), в інших - вселяє почуття сили, впевненості й вседозволеності, ще в інших - почуття сумніву, розгубленості, а також запитання "куди нас ведуть?". Виникає думка: а, можливо, розвивається новий жанр розважальної програми - агресивний (агресивний гумор на наших телеекранах уже діє). Деякі дивуються з непередбачливості нашого високого телекерівництва, але частина глядачів -найтривожніше, що серед них діти - підпадає під доволі примітивне навіювання із заздалегідь передбачуваним результатом - креолізація, формування певного типу ментальності, прийняття "двох рідних мов" і головне - повільне збайдужіння до всього, що пов'язано з українськістю.
Це штрих лише до однієї програми, однак не треба спеціального аналізу, щоб побачити: ефірна продукція, зокрема телевізійна, пронизана ідеєю (способи різноманітні!) утвердити такий стан в Україні. Наступ Росії на мову, культуру, зухвало активна експансія сусідньої держави в усі життєво важливі сфери розвитку українського суспільства розраховані насамперед на деформацію психіки (й не лише українця!). Прагнення поглинути Україну набуває відверто цинічних форм. Стикаємося з проблемами суспільної психології, яка сьогодні проходить стадію трансформації: зіштовхуються різні системи вартостей, відбувається злам традиційних ментальних настанов, і як наслідок - витворення духовних химер, фантомів. В Україні цей процес триває десятиріччями, і сьогодні, в умовах психологічної війни, інформаційної агресії, які використовують найсучасніші технології, він відчутно посилився. В ефірному мовленні дії, пов'язані з різними маніпуляціями, що виходять поза межі порядності, засад моралі, особливо небезпечні.
Тісний зв'язок ефірного мовлення з уснорозмовною стихією зобов'язує пізнати тенденції її розвитку; це з одного боку. З іншою, ефірне мовлення, як публічне, маючи всі ознаки підготовленого, організованого, виконує важливі функції, серед яких надзвичайно вагомою та актуальною є мовне виховання усіх соціальних верств наших громадян, підвищення рівня культури мовлення, виховання шанобливого ставлення до державної мови.
Новости загрузка новостей...