1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15

Першою пірамідою була гробниця фараона Джосера (ІІІ династія) в Саккара. Найбільші п., які дійшли до нашого часу це п. фараонів IV династії: Хіопса ( 146,5 м), п. Хефрена сфінкс (106м), та Менкаура (66м). Взагалі, було збудовано понад 120 п., але до наших часів дійшли рештки близько 60. Вражає майстерність стародавніх будівників, які з допомогою лише піску ( піщані насипи, пісок як образив), дерев’яних палиць, долота , зубила та власних рук, змогли пересувати, щільно підганяти багатотонні кам’яні брили ( до 2000т).

Піраміди е складовою частиною архітектурних ансамблів з відкритих дворів, поминальних храмів, гробниць фараонових родичів, тощо. Вони були декоровані як зовні ( облицьованиі плитами дрібнозернистого вапняку або рожевого граніту), так і внутрішньо ( напівколони і колони, капітелі яких імітують бутон лотоса чи розкриту квітку папірусі або пальми, зображення священних тварин).

За часів V династії (Старе Царство) будуються відкриті сонячні храми, архітектурною домінантою яких слугував кам’яний обеліск з пірамідальною верхівкою, часом оправлений в електрум. Староєгипетські обеліски прості і виразні вплинули на меморіальну культуру інших народів, зокрема римлян.

В добу Середнього Царства (2050 – 1750) єгиптяни почали оформляти входи до храмів у вигляді пілонів – масивних трапецієвидних башт, прикрашених кам’яними обелісками, тоді ж з’явився новий тип царської гробниці, що був поєднанням поминального храму з пірамідою.

Однак свого найвищого розквіту староєгипетське мистецтво досягло в епоху Нового Царства (1580 – 1085), коли в Є. імперію потекли багатства завойованих народів, що дало змогу фараонам перетворити країну на будівельний майданчик, змінило художні смаки замовників у бік помпезності, декоративної вишуканості. На початку цього періоду єгиптяни остаточно відокремили гробницю від поминального храму. Храм вони як і раніше будували в долині Нілу , гробниці ж вирубували в мертвих ущелинах Долини Царів і в Долині Цариць. Стіни гробниць розмальовували яскравими фарбами що не зблякли й донині. До храмів цього періоду відносяться: храм цариці Хатшепсут у Дер – ель – Бахрі, велетенський зруйнований храм Амона в Карнаці, скельний храм Рамзеса ІІ в Абу – Сімбелі, храм Аменхотепа ІІІ Мемнонія стіни якого були оздоблені золотом, а підлога викладена сріблом ( від нього залишилися лише два сфінкса, які прикрашають набережну Неви) та ін.

6. Виникнення єгипетської писемності та історія її розшифрування.

Найдавніше письмо з’явилось в Єгипті наприкінці IVтис. до н.е. Письмо стародавніх єгиптян пройшло у своєму розвитку три послідовні стадії: піктограму ( малюнкове письмо), ідеограму (передача абстрактних понять) та фонограму ( передача звуків). У Стародавньому Є. поступово склалися три стилі письма: ієрогліфіка, ієратика й демотикка. Найдавніші пам’ятки ієрогліфічного письма ( і –и «священні викарбувані знаки») є «Тексти пірамід», викарбувані на стінах восьми царських пірамід V – VI династій у Саккара (2800 – 2250). Хоч ієрогліфічне письмо проіснувало аж до перших століть нашої ери все ж воно поступово спрощувалось заради скророписання. Таке спрощене письмо наз. Ієратикою, тобто «жрецьким письмом», бо пізніше ним стали користуватися переважно жерці. З VII ст. до н. е. набув широкого вжитку ще простіший стиль, названий демотикою, тобто народним письмом. Цей стиль нагадує нашу стенографію і насилу читається єгиптологами. Писали є. здебільшого горизонтальними рядками справа наліво чи вертикальними – згори до низу, при цьому стовпчик найчастіше розташовувались справа наліво.

Найдавніші писемні пам’ятки Єгипту «заговорили» лише в 20 роках XIX ст. Англійському вченому –енциклопедисту Томасу Юнгу вдалося дешифрувати декілька ієрогліфічних знаків, проте далі цього він не пішов. Ключ до дешифрування єгипетських ієрогліфів вдалось найти геніальному французькому вченому Ж.Ф. Шампальону (1790 – 1832) . В 16 років він написав фундаментальну працю « Єгипет за фраонів», за яку його обрали академіком. У 1808 Шампальон почав працювати над дешифровкою Розетського напису на чорній базальтовій плиті, знайденого у 1799р на березі Розетського рукава ,одним із учасників африканської експедиції Наполеона. Напис був двомовний , виконаний трьома стилями письма: старогрецькою і двома староєгипетськими (демотикою та ієрогліфікою). Вчений переконався що в єгипетській ієрогліфіці є фонеми. Озброївшись цією концепцією і спираючись на спосіб написання в Розетському тексті імен єгипетського царя Птоломея та цариці Клеопатри, він 14 вересня 1822р прочитав в іншому ієрогліфічному написі імена фараоні Рамзеса ІІ і Тутмоса ІІІ. Отож ключ до дешифрування староєгипетського письма було знайдено і цей рік став роком народження нової науки – Єгиптології. Справу Шампільона продовжила плеяда інших талановитих учених. Вони глибше проникли в таємницю староєгипетського письма, виправили окремі лінгвістичні помилки Ж.Ф. Шампільона, переклали і

прокоментували майже всі відомі нині староєгипетські тексти.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15