| Назва: | Відповіді до екзамену з Всесвітньої історії |
| Тип: | Шпори, шпаргалки |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 290,8 KB |
| Автор: | Заєць Л.А |
| Надіслав(ла): | Заєць Л.А |
| Опис: | Відповіді до екзамену з всесвітньої історії за програмою ВУЗу |
| Скачувань: | 472 |
Лише Тутмос ІІІ став продовжувачем політики ТутмосаІІ. Фараон кинувся впокорювати сирійсько – палестинські князівства, які за панування Хатшепсут потрапили під вплив Хуритів і припинили виплату данини Є. Цього фараона історики називають «Наполеоном Стародавнього Є.», тому що за його правління, в середині ІІ тис., країна перетворилася на могутню «світову державу». Він здійснив 17 воєнних походів лише в Азію, за його панування до складу Є. увійшли нубійські, лівійські та східно середземноморські території, держава далеко розсунула свої кордони з півночі на південь, а її території збільшились майже втроє. З Є. рахувалися наймогутніші тодішні передньоазіатські держави – Вавилон і Ассирія.
Естафету у Т. перейняв Аменхотеп ІІ, який очолив три походи до Східного Середземномор’я, де придушив повстання в Сирії та Палестині. Наступні Є. володарі, Тутмос IV та Аменхотеп ІІІ, вже не організовували військових походів, а підтримували міжнародний престиж суто дипломатичними засобами (брали заложників, укладали міждержавні договори тощо), поповнювали гареми мітаннійськими, вавілонськими та ассірійськими принцесами, своїх же дочок у чужі гареми не віддавали (трон у Є. передавався по жіночій лінії). За правління XVIII династії фараонів на васальних територіях не руйнувалась місцева адміністративна система, лише як найсуворіше заборонялось для місцевих царів самостійно здійснювати зовнішню політику. На всіх завойованих ними землях було утворено намісництва, верховне керівництво яких забезпечувало особливе відомство у Фівах. Діяльність намісників контролювали довірені люди фараона «очі царя Верхнього Є., вуха царя Нижнього Є.»
3. Релігійно – політична реформа Аменхотепа IV.
Аменхотеп IV став фараоном у 17 річному віці, ще за життя свого батька. Ім’я Аменхотеп означає «Амон задоволений». Юний фараон був переконаним пацифістом, поетом – романтиком, він не завжди узгоджував свої благородні наміри з можливостями втілення їх в життя, йому бракувало як тверезого розрахунку так і політичного чуття. Аменхотеп IV вирішив ощасливити свій народ радикальною ломкою ідеології. Він розпочав з того, що протипоставив столичному культу Амона також сонячний, але провінційний культ Ра – Горахе, що його здавна вшановували жителі Геліополя та Мемфіса. Він побудував у Фівах новий храм присвячений Атону, проголосив сонячний диск - Атон - єдиним вселенським божеством, а себе Атоновим сином і первосвящеником. Приголомшених єгиптян повчали, що лише фараон має право молитися Атону, їм же випало щастя адресувати свої молитви фараонові. Аменхотеп побудував нову столицю – Ахетатон (поблизу сучасної Амарни), та змінив своє ім’я на Ехнатон. В цю нову столицю переїхала вся його родина - дружина Нефертіті й шість його дочок.
Навколо реформи Ехнатона й досі серед істориків немає одностайної думки, ймовірніше за все вона була спрямована на пониження статусу столичного жречсества й родової аристократії. Існує також думка, що він був релігійним фанатиком, якому заманулося форсувати становлення в Єгипті монотеїзму.
Релігійна - політична реформа Ехнатона не дістала у єгиптян належної підтримки. Культ Атона дуже відрізнявся від традиційних єгипетських культів. По-перше Атон не мав іконографії, бо на відміну від Амона був видимий. По-друге, незважаючи на колосальне значення сонячного тепла в природі, не обріс міфами. По-третє, храми Атона були загальнодоступними. Отож, це був універсальний який краще служив запитам Єгипетської імперії, аніж традиційні єгипетські культи. Разом із тим фараон явно поспішив знищити дуже популярний в країні культ Озіріса, який обіцяв нужденним і пригнобленим царство справедливості бодай на тому світі. Сонцепоклоницька реформа не зняла соціальну напругу в суспільстві, навпаки, посилила її, принісши народу нові економічні тягарі ( будівництво храмів і нової столиці обернулось для єгиптян новими податками та примусовими роботами, розв’язала руки чиновникам для масових службових зловживань. За 17 років мирного царювання фараона – реформатора підупав і міжнародний престиж Є. Після смерті 41річного фараона життя в Єгипті почало повертатись в звичне, дореформене русло. Малолітній зять Ехнатона – Тутанхамон, під впливом фіванського жречества, перебрався з Ахетотона у Мемфіс. Останній крок у ліквідації зробив Ехнатонів воєначальник котрий знищів всіх послідовників, наказав всім жителям Ахетатона виселитись з міста, яке перетворили на каменоломню.
4. Релігійно-міфологічний світогляд єгиптян.
Релігія та органічно пов’язана з нею міфологія були основою основ світоглядної системи стародавніх єгиптян, що їх Геродот вважав найбільш набожними із усіх відомих йому народів.
Естафету у Т. перейняв Аменхотеп ІІ, який очолив три походи до Східного Середземномор’я, де придушив повстання в Сирії та Палестині. Наступні Є. володарі, Тутмос IV та Аменхотеп ІІІ, вже не організовували військових походів, а підтримували міжнародний престиж суто дипломатичними засобами (брали заложників, укладали міждержавні договори тощо), поповнювали гареми мітаннійськими, вавілонськими та ассірійськими принцесами, своїх же дочок у чужі гареми не віддавали (трон у Є. передавався по жіночій лінії). За правління XVIII династії фараонів на васальних територіях не руйнувалась місцева адміністративна система, лише як найсуворіше заборонялось для місцевих царів самостійно здійснювати зовнішню політику. На всіх завойованих ними землях було утворено намісництва, верховне керівництво яких забезпечувало особливе відомство у Фівах. Діяльність намісників контролювали довірені люди фараона «очі царя Верхнього Є., вуха царя Нижнього Є.»
3. Релігійно – політична реформа Аменхотепа IV.
Аменхотеп IV став фараоном у 17 річному віці, ще за життя свого батька. Ім’я Аменхотеп означає «Амон задоволений». Юний фараон був переконаним пацифістом, поетом – романтиком, він не завжди узгоджував свої благородні наміри з можливостями втілення їх в життя, йому бракувало як тверезого розрахунку так і політичного чуття. Аменхотеп IV вирішив ощасливити свій народ радикальною ломкою ідеології. Він розпочав з того, що протипоставив столичному культу Амона також сонячний, але провінційний культ Ра – Горахе, що його здавна вшановували жителі Геліополя та Мемфіса. Він побудував у Фівах новий храм присвячений Атону, проголосив сонячний диск - Атон - єдиним вселенським божеством, а себе Атоновим сином і первосвящеником. Приголомшених єгиптян повчали, що лише фараон має право молитися Атону, їм же випало щастя адресувати свої молитви фараонові. Аменхотеп побудував нову столицю – Ахетатон (поблизу сучасної Амарни), та змінив своє ім’я на Ехнатон. В цю нову столицю переїхала вся його родина - дружина Нефертіті й шість його дочок.
Навколо реформи Ехнатона й досі серед істориків немає одностайної думки, ймовірніше за все вона була спрямована на пониження статусу столичного жречсества й родової аристократії. Існує також думка, що він був релігійним фанатиком, якому заманулося форсувати становлення в Єгипті монотеїзму.
Релігійна - політична реформа Ехнатона не дістала у єгиптян належної підтримки. Культ Атона дуже відрізнявся від традиційних єгипетських культів. По-перше Атон не мав іконографії, бо на відміну від Амона був видимий. По-друге, незважаючи на колосальне значення сонячного тепла в природі, не обріс міфами. По-третє, храми Атона були загальнодоступними. Отож, це був універсальний який краще служив запитам Єгипетської імперії, аніж традиційні єгипетські культи. Разом із тим фараон явно поспішив знищити дуже популярний в країні культ Озіріса, який обіцяв нужденним і пригнобленим царство справедливості бодай на тому світі. Сонцепоклоницька реформа не зняла соціальну напругу в суспільстві, навпаки, посилила її, принісши народу нові економічні тягарі ( будівництво храмів і нової столиці обернулось для єгиптян новими податками та примусовими роботами, розв’язала руки чиновникам для масових службових зловживань. За 17 років мирного царювання фараона – реформатора підупав і міжнародний престиж Є. Після смерті 41річного фараона життя в Єгипті почало повертатись в звичне, дореформене русло. Малолітній зять Ехнатона – Тутанхамон, під впливом фіванського жречества, перебрався з Ахетотона у Мемфіс. Останній крок у ліквідації зробив Ехнатонів воєначальник котрий знищів всіх послідовників, наказав всім жителям Ахетатона виселитись з міста, яке перетворили на каменоломню.
4. Релігійно-міфологічний світогляд єгиптян.
Релігія та органічно пов’язана з нею міфологія були основою основ світоглядної системи стародавніх єгиптян, що їх Геродот вважав найбільш набожними із усіх відомих йому народів.
Новости загрузка новостей...