| Назва: | Українська влада критикує українські банки і... Нічого не пропонує |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 7,67 KB |
| Скачувань: | 37 |
Українська влада критикує українські банки і... Нічого не пропонує
Останнім часом українську банківську систему піддано обструкції на всіх рівнях - від Президента до Світового банку. Головним чином - за височезні кредитні ставки. І крити нічим - вони таки височезні. Але конкретних заходів, як знизити ставки, критики не пропонують. І, швидше за все, не запропонують...
Другий рік підряд економічне зростання змушує битися швидше серце оптимістично налаштованих експертів від економіки. Зростають реальні доходи населення, надходження до бюджету, і все це на тлі грошово-кредитної та валютної стабільності в країні. Показники ліквідності у банків зашкалюють, а кредитні ставки... залишаються на надхмарному рівні.
Тому не дивно, що, дотримуючись певної черговості, про «вади» української банківської системи спочатку висловилися експерти Світового банку, Президент і Прем'єр-міністр України.
Експерти СБ у своєму дослідженні фінансового сектора досить прямолінійно відзначили, що причина рихлості та неефективності українських банків полягає в неефективному менеджменті, високих витратах та значній залежності банків від тих чи інших урядових рішень. Цілком логічні висновки: оскільки рівень корупції у нас високий то, природно, банкам дешевше налагодити «взаємовигідні» контакти з високопоставленими чиновниками, ніж вкладати гроші у вдосконалення бізнесу та підвищення конкурентоспроможності. Правильне зауваження, але що вдієш? Прозорість та тендерна практика, яку культивував незабутьній Виктор Ющенко, так і не отримала прописку у відносинах укрбізнесу та укрвлади. І хоч це добре відомо нерезидентам з СБ вони про це говорять дуже рідко.
Дещо пізніше «щирісіньку правду» про банківський сектор повідав Президент України Леонід Кучма під час свого вінницького відрядження. Він звинуватив українські комерційні банки в егоїстичній поведінці, що «заганяє підприємства в глухий кут» і змушує шукати вихід не у виробництві, а в операціях купівлі-продажу. Дісталося тоді від Президента і Нацбанку, який, як виявилося, "акумулював кредитні ресурси і віддавав їх невідомим компаніям". Але дуже своєчасне зауваження гаранта конституції, на жаль, також не супроводилося чимось конкретнішим. Внутрішній попит тільки формується, а реальні доходи населення зростають надто повільно аби гідно підтримати виробників. Торгівля ж дозволяє суб'єктам хозяйнування зводити кінці з ДПАУ та розраховуватися за банківськими кредитами.
Зрештою включився в дискусію і прем'єр-міністр України Анатолій Кінах. Він звернув увагу публіки на те, що станом на 1 листопада 2000 р. за рівня інфляції 23,3%, кредитні ставки комбанків становили 34%, тоді як на 1 листопада цього року за рівня інфляції 3,9%, кредитні ставки комбанків становлять 21%.
Відверто кажучи, автор повністю поділяє погляди прем'єра. Ну, майже по-ленінськи! - інфляція впала - знижуй ставки! Але вони чомусь не знижуються. Реальні процентні ставки по депозитах упродовж останніх років залишалися негативними, а ставки по кредитах - надвисокими. У 2001 р. вперше стався перехід до позитивної величини реальної ставки по депозитах (номінальна ставка становила за підсумками 8 місяців 12,6% при інфляції 3,3%). Але водночас сталося різке зростання реальної процентної ставки по кредитах (24,9% у середньому по гривневих і доларових кредитах за той самий період). Тобто, фактично реальна процентна ставка виявилась утричі вищою від рівня 2000 р.
Чому ж так? Та тому, що Нацбанк поглядів прем`єра (пам`ятаєте, «інфляція впала - знижуй проценти по кредитах») поки що не поділяє, мислячи приблизно так: «Знижу ставки - зросте інфляція, і в ній звинуватять мене». Справді, при інфляції на 1 листопада на рівні 3,9% облікова ставка НБУ становить 15%, і банк уперто не помічає економічних передумов для зниження ставки.
Але найцікавіше в тому, що зовсім не в ставці Нацбанку справа. Всім відомо, що отримання доступу до ресурсів українського центробанку справа багатоскладова, ризикова і для багатьох вельми неприємна. І це влаштовує НБУ, який може з чистою совістю відрапортувати про надання доступу до ресурсів комбанкам, які, виходить, чомусь цими ресурсами погано користуються.
Тепер виникає питання, навіщо це НБУ? Рівень монетизації економіки, тобто насиченості економіки грошима, як і раніше, продовжує бажати кращого - 18,6% в 2000 р. і 19,2% за 8 місяців 2001 р. Але саме ці «їжакові рукавиці» Нацбанку дозволяють тримати низький рівень інфляції.
А вже цей низький рівень, хоч як це парадоксально..., непрямо підтримує високі кредитні ставки комбанків. За липень-серпень 2001 р. у фактичних цінах було вироблено ВВП на 54,% більше, ніж за січень-лютий, приріст грошової маси М2 становив за цей час лише 25, %. Таким чином, попри істотне збільшення грошових агрегатів в 2001 р., їх зростання відстає від збільшення попиту на гроші. Дефіцит грошей в економіці ж, як відомо, робить ціну кредиту вищою.
Останнім часом українську банківську систему піддано обструкції на всіх рівнях - від Президента до Світового банку. Головним чином - за височезні кредитні ставки. І крити нічим - вони таки височезні. Але конкретних заходів, як знизити ставки, критики не пропонують. І, швидше за все, не запропонують...
Другий рік підряд економічне зростання змушує битися швидше серце оптимістично налаштованих експертів від економіки. Зростають реальні доходи населення, надходження до бюджету, і все це на тлі грошово-кредитної та валютної стабільності в країні. Показники ліквідності у банків зашкалюють, а кредитні ставки... залишаються на надхмарному рівні.
Тому не дивно, що, дотримуючись певної черговості, про «вади» української банківської системи спочатку висловилися експерти Світового банку, Президент і Прем'єр-міністр України.
Експерти СБ у своєму дослідженні фінансового сектора досить прямолінійно відзначили, що причина рихлості та неефективності українських банків полягає в неефективному менеджменті, високих витратах та значній залежності банків від тих чи інших урядових рішень. Цілком логічні висновки: оскільки рівень корупції у нас високий то, природно, банкам дешевше налагодити «взаємовигідні» контакти з високопоставленими чиновниками, ніж вкладати гроші у вдосконалення бізнесу та підвищення конкурентоспроможності. Правильне зауваження, але що вдієш? Прозорість та тендерна практика, яку культивував незабутьній Виктор Ющенко, так і не отримала прописку у відносинах укрбізнесу та укрвлади. І хоч це добре відомо нерезидентам з СБ вони про це говорять дуже рідко.
Дещо пізніше «щирісіньку правду» про банківський сектор повідав Президент України Леонід Кучма під час свого вінницького відрядження. Він звинуватив українські комерційні банки в егоїстичній поведінці, що «заганяє підприємства в глухий кут» і змушує шукати вихід не у виробництві, а в операціях купівлі-продажу. Дісталося тоді від Президента і Нацбанку, який, як виявилося, "акумулював кредитні ресурси і віддавав їх невідомим компаніям". Але дуже своєчасне зауваження гаранта конституції, на жаль, також не супроводилося чимось конкретнішим. Внутрішній попит тільки формується, а реальні доходи населення зростають надто повільно аби гідно підтримати виробників. Торгівля ж дозволяє суб'єктам хозяйнування зводити кінці з ДПАУ та розраховуватися за банківськими кредитами.
Зрештою включився в дискусію і прем'єр-міністр України Анатолій Кінах. Він звернув увагу публіки на те, що станом на 1 листопада 2000 р. за рівня інфляції 23,3%, кредитні ставки комбанків становили 34%, тоді як на 1 листопада цього року за рівня інфляції 3,9%, кредитні ставки комбанків становлять 21%.
Відверто кажучи, автор повністю поділяє погляди прем'єра. Ну, майже по-ленінськи! - інфляція впала - знижуй ставки! Але вони чомусь не знижуються. Реальні процентні ставки по депозитах упродовж останніх років залишалися негативними, а ставки по кредитах - надвисокими. У 2001 р. вперше стався перехід до позитивної величини реальної ставки по депозитах (номінальна ставка становила за підсумками 8 місяців 12,6% при інфляції 3,3%). Але водночас сталося різке зростання реальної процентної ставки по кредитах (24,9% у середньому по гривневих і доларових кредитах за той самий період). Тобто, фактично реальна процентна ставка виявилась утричі вищою від рівня 2000 р.
Чому ж так? Та тому, що Нацбанк поглядів прем`єра (пам`ятаєте, «інфляція впала - знижуй проценти по кредитах») поки що не поділяє, мислячи приблизно так: «Знижу ставки - зросте інфляція, і в ній звинуватять мене». Справді, при інфляції на 1 листопада на рівні 3,9% облікова ставка НБУ становить 15%, і банк уперто не помічає економічних передумов для зниження ставки.
Але найцікавіше в тому, що зовсім не в ставці Нацбанку справа. Всім відомо, що отримання доступу до ресурсів українського центробанку справа багатоскладова, ризикова і для багатьох вельми неприємна. І це влаштовує НБУ, який може з чистою совістю відрапортувати про надання доступу до ресурсів комбанкам, які, виходить, чомусь цими ресурсами погано користуються.
Тепер виникає питання, навіщо це НБУ? Рівень монетизації економіки, тобто насиченості економіки грошима, як і раніше, продовжує бажати кращого - 18,6% в 2000 р. і 19,2% за 8 місяців 2001 р. Але саме ці «їжакові рукавиці» Нацбанку дозволяють тримати низький рівень інфляції.
А вже цей низький рівень, хоч як це парадоксально..., непрямо підтримує високі кредитні ставки комбанків. За липень-серпень 2001 р. у фактичних цінах було вироблено ВВП на 54,% більше, ніж за січень-лютий, приріст грошової маси М2 становив за цей час лише 25, %. Таким чином, попри істотне збільшення грошових агрегатів в 2001 р., їх зростання відстає від збільшення попиту на гроші. Дефіцит грошей в економіці ж, як відомо, робить ціну кредиту вищою.
