| Назва: | Становлення неокласичної традиції. Кембріджська школа |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 13,64 KB |
| Скачувань: | 72 |
Важливим чинником організації та ефективного управління еко¬номікою, за Маршаллом, є людський капітал. Маршалл дотримував¬ся думки, що здібності людини є так само важливі, як засоби вироб¬ництва, як і будь-який інший вид капіталу. Визнання освіти, фахової підготовки, навичок та здібностей капіталом дало йому змогу по-іншому трактувати рікардіанську динаміку капіталу, що базувалася на неухильному спаданні граничної продуктивності капіталу. Кін¬цевий результат, на думку Маршалла, залежить від способу застосу¬вання знань. Якщо капітал потрапить до рук обдарованих людей, то вони примножать його , якщо ні - вони його знищать.
Отже, Маршалл диференційовано підходив до аналізу динаміки капіталу. Спадання граничної продуктивності капіталу він зв'язував із його уречевленою формою і стверджував, що ця тенденція спо¬стерігається в тих галузях і видах виробництва, де природні фактори відіграють велику роль. У технологічно складних галузях обробної промисловості, в яких значну роль відіграє людина, діє закон зрос¬тання віддачі капіталу.
Цей принцип, зокрема, визначає різницю між великим і малим бізнесом. Малі підприємці домагаються економії за рахунок набли¬ження їхнього виробництва до ринку, невеликого бухгалтерського штату, заміни праці найманих робітників власною. Великі підприє¬мці, у свою чергу, мають переваги завдяки масштабам виробництва, спеціалізації праці тощо. У цілому, робить висновок Маршалл, ці взаємні переваги майже врівноважуються.
Аналогічний підхід застосовується і щодо використання знань (інновацій). Головна функція підприємницької діяльності, підкрес¬лював Маршалл, - полегшити вільне здійснення великого принци¬пу заміщення.
Внесок А. Маршалла у розвиток економічної теорії справді важ¬ко переоцінити. Його книга «Принципи політичної економії» є од¬ним з найвизначніших творів з економічної теорії за останні сто ро¬ків, і її справедливо вважають класичною.
Артур Пігу (1877-1959) - представник кембріджської еконо¬мічної школи, один з послідовників та учнів А. Маршалла. А. Пі¬гу - автор концепції економіки добробуту. Його концепція розгля¬дає соціальний добробут як суму добробуту окремих індивідів. Основою соціального добробуту є економічний добробут, що трак¬тується як кількість задоволення, котре можна виразити в грошово¬му еквіваленті. Розвиваючи свою ідею, Пігу стверджував, що «еко¬номічні» причини діють на економічний добробут будь-якої країни не прямо, а через створення й використання об'єктивного додатко¬вого економічного добробуту, що його економісти називають національним доходом. Національний дохід, так само як економічний добробут, є частиною загального добробуту, що прямо чи опосеред¬ковано зв'язується з грошовим вираженням, є тією частиною об'єк¬тивного доходу, що вимірюється грошима.
У книжці «Економічна теорія добробуту» (1924) Пігу розвинув принцип «найбільшого блага для найбільшої кількості людей». Найвищого рівня добробуту можна досягти більш рівномірним роз¬поділом доходів, хоча це може негативно вплинути на нагрома¬дження капіталу й виробничу енергію.
Виходячи з принципу спадної корисності (який поширюється й на динаміку доходу), що за ним сума задоволення потреб бідних верств населення зростає швидше, ніж зменшується сума задово¬лення багатих, Пігу запропонував ідею перерозподілення доходів через активну податкову політику держави. Він обгрунтував необ¬хідність прогресивної системи податків, яка передбачає збільшення ставки оподаткування пропорційно зростанню доходу, а також за¬провадження значного податку на спадщину. Він проаналізував форми державного втручання в економіку: пряму та опосередкова¬ну. Перша передбачає державний контроль над цінами та обсягами випуску продукції, друга - використання податків і субсидій як ін¬струментів регулювання економіки. Пігу вважав, що за умов вільної конкуренції достатньо опосередкованих методів, а з посиленням по¬зицій монополій в економічному житті виникає необхідність прямо¬го втручання держави.
Значну увагу він приділяв проблемі зайнятості населення, яку зв'язував з рівнем заробітної плати і реальним попитом на працю. Якщо номінальна зарплата скорочується повільніше, ніж падають ціни, то зростає реальна зарплата, що веде до збільшення сукупного попиту й випуску продукції. Унаслідок цього зростає зайнятість або, як визначає Пігу, національний дохід - загальний обсяг товарів та послуг, що виготовляються в суспільстві протягом року, тобто та частка матеріального доходу суспільства, яка може бути виражена в грошах, - товари та послуги для кінцевого споживання.
Отже, Маршалл диференційовано підходив до аналізу динаміки капіталу. Спадання граничної продуктивності капіталу він зв'язував із його уречевленою формою і стверджував, що ця тенденція спо¬стерігається в тих галузях і видах виробництва, де природні фактори відіграють велику роль. У технологічно складних галузях обробної промисловості, в яких значну роль відіграє людина, діє закон зрос¬тання віддачі капіталу.
Цей принцип, зокрема, визначає різницю між великим і малим бізнесом. Малі підприємці домагаються економії за рахунок набли¬ження їхнього виробництва до ринку, невеликого бухгалтерського штату, заміни праці найманих робітників власною. Великі підприє¬мці, у свою чергу, мають переваги завдяки масштабам виробництва, спеціалізації праці тощо. У цілому, робить висновок Маршалл, ці взаємні переваги майже врівноважуються.
Аналогічний підхід застосовується і щодо використання знань (інновацій). Головна функція підприємницької діяльності, підкрес¬лював Маршалл, - полегшити вільне здійснення великого принци¬пу заміщення.
Внесок А. Маршалла у розвиток економічної теорії справді важ¬ко переоцінити. Його книга «Принципи політичної економії» є од¬ним з найвизначніших творів з економічної теорії за останні сто ро¬ків, і її справедливо вважають класичною.
Артур Пігу (1877-1959) - представник кембріджської еконо¬мічної школи, один з послідовників та учнів А. Маршалла. А. Пі¬гу - автор концепції економіки добробуту. Його концепція розгля¬дає соціальний добробут як суму добробуту окремих індивідів. Основою соціального добробуту є економічний добробут, що трак¬тується як кількість задоволення, котре можна виразити в грошово¬му еквіваленті. Розвиваючи свою ідею, Пігу стверджував, що «еко¬номічні» причини діють на економічний добробут будь-якої країни не прямо, а через створення й використання об'єктивного додатко¬вого економічного добробуту, що його економісти називають національним доходом. Національний дохід, так само як економічний добробут, є частиною загального добробуту, що прямо чи опосеред¬ковано зв'язується з грошовим вираженням, є тією частиною об'єк¬тивного доходу, що вимірюється грошима.
У книжці «Економічна теорія добробуту» (1924) Пігу розвинув принцип «найбільшого блага для найбільшої кількості людей». Найвищого рівня добробуту можна досягти більш рівномірним роз¬поділом доходів, хоча це може негативно вплинути на нагрома¬дження капіталу й виробничу енергію.
Виходячи з принципу спадної корисності (який поширюється й на динаміку доходу), що за ним сума задоволення потреб бідних верств населення зростає швидше, ніж зменшується сума задово¬лення багатих, Пігу запропонував ідею перерозподілення доходів через активну податкову політику держави. Він обгрунтував необ¬хідність прогресивної системи податків, яка передбачає збільшення ставки оподаткування пропорційно зростанню доходу, а також за¬провадження значного податку на спадщину. Він проаналізував форми державного втручання в економіку: пряму та опосередкова¬ну. Перша передбачає державний контроль над цінами та обсягами випуску продукції, друга - використання податків і субсидій як ін¬струментів регулювання економіки. Пігу вважав, що за умов вільної конкуренції достатньо опосередкованих методів, а з посиленням по¬зицій монополій в економічному житті виникає необхідність прямо¬го втручання держави.
Значну увагу він приділяв проблемі зайнятості населення, яку зв'язував з рівнем заробітної плати і реальним попитом на працю. Якщо номінальна зарплата скорочується повільніше, ніж падають ціни, то зростає реальна зарплата, що веде до збільшення сукупного попиту й випуску продукції. Унаслідок цього зростає зайнятість або, як визначає Пігу, національний дохід - загальний обсяг товарів та послуг, що виготовляються в суспільстві протягом року, тобто та частка матеріального доходу суспільства, яка може бути виражена в грошах, - товари та послуги для кінцевого споживання.
Новости загрузка новостей...