1 2 3 4 5 6

мету організації цього легіону: всі українці повинні взятися за зброю,

щоб розгромити Росію, визволити Україну і створити з усіх україн-

ських земель єдину Самостійну Державу із столицею в Києві. За два

тижні записалося 30.000 осіб, але австрійці обмежили число добро-

вільців до 2.000.'"

Успіхи Австрії у війні з Росією в 1915 році відкрили для Галичини

широкі перспективи. Загальна Українська Рада звернулася до «всіх

народів цивілізованого світу» з деклярацією, в якій заявляла про

свою мету створити «Вільну Самостійну Українську Державу» з усіх

земель українських, які залишилися під Росією; з земель українсь-

ких у межах Австро-Угорщини - створити територіяльно-націо-

нальну автономну область. Представники Загальної Української

Ради вели переговори з урядом Австро-Угорщини, домагалися поши-

рення українських прав на Холмщину та Волинь. Але досягли не

багато: замість намісника-поляка призначено німця, Колярда; легіон

Українських Січових Стрільців перетворено на полк Українських

Січових Стрільців. Страшним ударом для українців було утворення

Польської Держави та надання Галичині широкої автономії без по-

ділу на землі польські та українські. Фактично це було переведення

українців під повну владу поляків."'

Президія Загальної Української Ради склала свої уповноваження.

Почалася повна дезорганізація серед українців. Провід перейшов до

Української Парляментарної Ради, на чолі якої став Ю. Романчук,

а заступником його - Є. Петрушевич.

Енергійно працював Союз Визволення України. У «Віснику СВУ»

з 1 вересня 1914 року надруковано плятформу Союзу: створення

Самостійної Української Держави з конституційним монархом, з де-

мократичним ладом, повною свободою для всіх національностей,

з самостійною Українською Церквою. Союз узяв на себе репрезен-

тацію інтересів Великої України і вів переговори з Центральними

Державами. Він мав представників: у Берліні - О. Скоропис-Йолту-

ховського, у Туреччині - М. Меленевського, у Болгарії - Л. Ганке-

вича, у Швеції та Норвегії - О. Назарука, у Швайцарії - П. Чика-

ленка, в Італії - О. Семенова. Союз видавав часописи і книжки різ-

ними мовами, які інформували про Україну. Були дуже цінні ви-

дання - М. Грушевського, С. Рудницького. Наслідком цих інформа-

цій з'явилося багато статтей про Україну в чужоземній пресі. Крім

того Союз розсилав лекторів, які читали доповіді про Україну в Ні-

меччині, Болгарії. Гірше була справа в Австрії, яка не рахувалася

з політикою Союзу Визволення України, бажаючи перетворити його

на суто службову, підсібну організацію.

Деякі інформації Союзу Визволення України мали успіх, викли-

кали зацікавленість, але реального нічого не давали. Більше значен-

ня мала діяльність членів СВУ в таборах для восннополонених. їм

удалося виділити українців-военнополонених в окремі табори у Фрай-

штадті в Австрії, де було біля 30.000 вояків, і в Раштаті, Ганновері.

Гмюндені - у Німеччині; удалося поліпшити загальні умови життя

в тих таборах, організувати там школи, бібліотеки, церкви. Головне

завдання - політичне виховання полонених, перетворення їх на

свідомих українських громадян - дало блискучі наслідки. Проте,

діяльність Союзу в Україні, як згадано вище, зустріли спочатку ду-

же негативно. ТУП, а зокрема М. Грушевський, ставилися до нього

негативно.'"*

1915-й рік вніс багато у внутрішнє життя Росії, а разом з нею й

України. У Державній Думі зорганізовано т. зв. Прогресивньій Блок,

до якого ввійшли представники конституційних демократів, прогре-

систи, ліві октябристи, земці. Основою об'єднання було незадоволен-

ня владою. Бльок настоював на продовженні війни до «переможного

кінця», але для цього влада мусить бути у контакті з громадянством.

Бльок вимагав амнестії для політичних в'язнів, широкої автономії

для поляків, припинення репресій проти українців, скасування об-

межень у правах жидів тощо. До Бльоку встугило 300 членів Дер-

жавної Думи (з 420) та частина Державної Ради («Государственного

Совета»). Дехто з міністрів поділяв програму Бльоку, але цар, у від-

повідь на вимогу Бльоку, розпустив Думу. Міністри, які стояли за

поступки у відношенні до вимог Бльоку - М. Щербатов, А. Самарін,

А. Кривошеїн, П. Харитонов - були усунені. Цар ясно показав, що

бажає зберегти всю владу у своїх руках.'""

Почалися великі зміни. Верховний головнокомандувач, великий

князь Миколай Миколайович, користався значною популярністю

серед військових старшин і ще більшою - серед солдатів. Ця попу-

лярність породжувала навіть думки про можливий «бонапартизм».

У липні 1915 року цар призначив Миколая Миколайовича головно-

командувачем Кавказького фронту, а верховне командування взяв

на себе. Це викликало дуже багато хвилювань в армії і в суспільстві.

Після катастроф на «Ходинці» під час коронування та під час Япон-

1 2 3 4 5 6