| Назва: | Екномічні дива ХХ ст. Економічне диво Німеччини |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 40,2 KB |
| Скачувань: | 88 |
Франція мала такий самий як у цих двох країн рівень повоєнної зруйнованої економіки та поставила аналогічну стратегічну мету. Спираючись на особливості інституційної системи як суб'єкта економічної стратегії, вона визначила дещо інші напрями економічної політики, що також принесли успіх. Темпи зростання ВВП у 50-60-хроках там становили 4,6%, що нижче за показник Німеччини. Однак, якщо в останній у 60-70-хроках зростання ВВП скоротилося до 4,8% на рік, то у Франції воно залишалося сталим - 5,7% [1, с.32]. Потреба корегування стратегічної мети, форм і методів економічної політики держави виникла у наступному десятиріччі.
3. ВІДБУДОВА ЕКОНОМІКИ НІМЕЧЧИНИ
Задушена репараціями союзників Німеччина на початку 20-х років переживала голод і гіперінфляцію. У липні 1923 року долар коштував 4 мільярди марок, платню німцям видавали двічі на день — в обід і ввечері. Після першої видачі платні робили годинну перерву, щоб люди витратили зароблене, — до вечора ціни могли зрости чи не в півтора разу. В цей важкий час Кельн під керівництвом Аденауера мав чи не найкраще правління в Німеччині — місто не просто виживало, а й розвивалося. Обер-бургомістр запроваджував у життя два амбітних проекти: створення зеленого поясу на місці знесених фортифікаційних споруд навколо міста і реконструкція річкового порту, з тим, щоб він міг приймати і морські кораблі.
Наприкінці 20-х життя почало налагоджуватися, але 1929 року почалася Велика криза. Життєвий рівень німців знову впав, і на хвилі соціального невдоволення до влади почали рватися дві тоталітарні партії — комуністи та нацисти. Аденауер украй негативно ставився до обох. Розгорнулася галаслива кампанія проти бургомістра. Його звинувачували в надміру високій платні та представницьких витратах, відпустках у Швейцарії, зв’язках із єврейською громадою. Нацисти почали збирати кошти: «Купи кулю для Аденауера».
17 лютого 1933 року новопризначений рейхсканцлер Адольф Гітлер відвідав Кельн. Аденауер демонстративно послав в аеропорт зустрічати його свого заступника, заборонив вивішувати на вулицях міста нацистські прапори, а два вже вивішених наказав зняти. Гітлер страшенно розгнівався й відмовився ночувати в Кельні. 1 березня як голова прусської Державної ради Аденауер висловив офіційний протест проти «охорони» виборчих дільниць штурмовиками з СС та СА. А 10 березня він з Гуссі змушений був тікати з рідного міста — нацисти розпочали проти нього судовий процес за звинуваченнями у фінансових зловживаннях та сепаратизмі (за «гріхи» 1919 року).
У 57 років Аденауер, здавалося, став повним банкрутом — ні грошей, ні домівки (його будинок в Кельні було конфісковано), ні роботи, ні перспектив. Він переховувався то в Берліні, то у віддалених католицьких монастирях, а жив на гроші, які йому передавав його друг Данні Хейнеман — німецький єврей, що мав американське громадянство і мешкав у Брюсселі. Влітку 1934 року нацистський суд змушений був закрити справу проти Аденауера за браком доказів, і йому було призначено пенсію як екс-бургомістру. Родина Аденауерів придбала будинок на березі Рейну в селі Рендорф неподалік Бонна. В цьому будинку Аденауер прожив 35 років — до самої смерті.
Аденауер ніби впав в анабіоз. Він не підтримував жодних контактів ні з новим режимом, ні з антигітлерівською опозицією, став таким собі патріархальним добрим дідусем, вирощував у садочку квіти та дерева, а ще зайнявся... винахідництвом. Ось назви деяких винаходів, які він намагався запатентувати: «Електрична щітка-граблі для знищення гусені», «Усунення куряви, що її створює автомобіль», «Виведення димоходу не на дах, а в каналізацію». Але насправді ці довгі 12 років нацистської ночі стали для Аденауера роками напруженої внутрішньої роботи. Він розробляв нову модель громадсько-політичного устрою для повоєнної Німеччини. Християнсько-соціальну модель, яка б стала альтернативою як комуно-соціалістичним та нацистським тоталітарним схемам, так і дикому капіталізму часів Веймарської республіки.
Наближався крах «тисячолітнього рейху».
3.1. Соціальна ринкова економіка і Нова Європа
15 вересня 1949 року новообраний бундестаг щойно створеної Федеративної Республіки Німеччини обирав першого канцлера нової держави. Доктор Конрад Аденауер переміг із перевагою в один голос — за нього проголосувало 202 з 402 депутатів. Зайве казати, що той вирішальний голос був його власний — Аденауер проголосував за себе сам. Але до цієї тріумфальної хвилини йому довелося пройти тяжкий звивистий шлях.
3. ВІДБУДОВА ЕКОНОМІКИ НІМЕЧЧИНИ
Задушена репараціями союзників Німеччина на початку 20-х років переживала голод і гіперінфляцію. У липні 1923 року долар коштував 4 мільярди марок, платню німцям видавали двічі на день — в обід і ввечері. Після першої видачі платні робили годинну перерву, щоб люди витратили зароблене, — до вечора ціни могли зрости чи не в півтора разу. В цей важкий час Кельн під керівництвом Аденауера мав чи не найкраще правління в Німеччині — місто не просто виживало, а й розвивалося. Обер-бургомістр запроваджував у життя два амбітних проекти: створення зеленого поясу на місці знесених фортифікаційних споруд навколо міста і реконструкція річкового порту, з тим, щоб він міг приймати і морські кораблі.
Наприкінці 20-х життя почало налагоджуватися, але 1929 року почалася Велика криза. Життєвий рівень німців знову впав, і на хвилі соціального невдоволення до влади почали рватися дві тоталітарні партії — комуністи та нацисти. Аденауер украй негативно ставився до обох. Розгорнулася галаслива кампанія проти бургомістра. Його звинувачували в надміру високій платні та представницьких витратах, відпустках у Швейцарії, зв’язках із єврейською громадою. Нацисти почали збирати кошти: «Купи кулю для Аденауера».
17 лютого 1933 року новопризначений рейхсканцлер Адольф Гітлер відвідав Кельн. Аденауер демонстративно послав в аеропорт зустрічати його свого заступника, заборонив вивішувати на вулицях міста нацистські прапори, а два вже вивішених наказав зняти. Гітлер страшенно розгнівався й відмовився ночувати в Кельні. 1 березня як голова прусської Державної ради Аденауер висловив офіційний протест проти «охорони» виборчих дільниць штурмовиками з СС та СА. А 10 березня він з Гуссі змушений був тікати з рідного міста — нацисти розпочали проти нього судовий процес за звинуваченнями у фінансових зловживаннях та сепаратизмі (за «гріхи» 1919 року).
У 57 років Аденауер, здавалося, став повним банкрутом — ні грошей, ні домівки (його будинок в Кельні було конфісковано), ні роботи, ні перспектив. Він переховувався то в Берліні, то у віддалених католицьких монастирях, а жив на гроші, які йому передавав його друг Данні Хейнеман — німецький єврей, що мав американське громадянство і мешкав у Брюсселі. Влітку 1934 року нацистський суд змушений був закрити справу проти Аденауера за браком доказів, і йому було призначено пенсію як екс-бургомістру. Родина Аденауерів придбала будинок на березі Рейну в селі Рендорф неподалік Бонна. В цьому будинку Аденауер прожив 35 років — до самої смерті.
Аденауер ніби впав в анабіоз. Він не підтримував жодних контактів ні з новим режимом, ні з антигітлерівською опозицією, став таким собі патріархальним добрим дідусем, вирощував у садочку квіти та дерева, а ще зайнявся... винахідництвом. Ось назви деяких винаходів, які він намагався запатентувати: «Електрична щітка-граблі для знищення гусені», «Усунення куряви, що її створює автомобіль», «Виведення димоходу не на дах, а в каналізацію». Але насправді ці довгі 12 років нацистської ночі стали для Аденауера роками напруженої внутрішньої роботи. Він розробляв нову модель громадсько-політичного устрою для повоєнної Німеччини. Християнсько-соціальну модель, яка б стала альтернативою як комуно-соціалістичним та нацистським тоталітарним схемам, так і дикому капіталізму часів Веймарської республіки.
Наближався крах «тисячолітнього рейху».
3.1. Соціальна ринкова економіка і Нова Європа
15 вересня 1949 року новообраний бундестаг щойно створеної Федеративної Республіки Німеччини обирав першого канцлера нової держави. Доктор Конрад Аденауер переміг із перевагою в один голос — за нього проголосувало 202 з 402 депутатів. Зайве казати, що той вирішальний голос був його власний — Аденауер проголосував за себе сам. Але до цієї тріумфальної хвилини йому довелося пройти тяжкий звивистий шлях.
Новости загрузка новостей...