| Назва: | Економічні ризики та методи їх вимірювання |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 47,57 KB |
| Скачувань: | 95 |
Таке страхування може здійснюватися у двох варіантах. У першому кредитор (страхувальник) страхує загалом усю заборго¬ваність до повернення всіма його боржниками. У другому варіан¬ті кредитор страхує заборгованість кожного позичальника зокре¬ма. Щоправда, істотним недоліком другого варіанта є можливість селекції ризиків, тобто передання на страхування лише «поганих» ризиків, а тому страховики звертаються до нього дуже неохоче.
У разі делькредерної форми організації страхових відносин кредитори (банки, інвестори та інші) відіграють роль страху¬вальників і застрахованих одночасно, а тому страхові відносини обмежуються лише стосунками між двома сторонами - страхови¬ком і страхувальником. Ці відносини можна подати схематично (рис. 1).
Делькредерне страхування складається з двох груп страхових відносин: страхування товарних кредитів і страхування фінансо¬вих (грошових) кредитів. У першій групі страховий захист забезпечується як внутрішньому, так і зовнішньому (експортно-імпортному) товарообігу, який здійснюється на кредитній основі. Другу групу делькредерного страхування становлять операції зі страхування фінансових кредитів, тобто переважно тієї частини споживчих кредитів та кредитів під інвестиційні потреби, яка ви¬дана у грошовій формі.
Майновий інтерес кредитора може бути захищений посередньо - шляхом страхового захисту платоспроможності його боржника. За цієї форми страхових відносин страхувальником є позичаль¬ник. Він, безпосередньо страхуючи свою платоспроможність, по¬середньо захищає інтереси свого вірителя - кредитора. Водно¬час страховик, страхуючи платоспроможність позичальника, дає тим самим гарантію кредиторові повернути йому борг. Отже, із правового боку ця страхова операція є, по суті, наданням страхо¬виком страхового гарантійного зобов'язання, яке для кредитора слугує заставою на випадок неповернення йому боргу. З огляду на це у страховій теорії та практиці страхові відносини такого характеру іменуються заставними, або гарантійними.
Економічний зміст страхової гарантії зводиться до того, що страховик замість отриманої невисокої страхової премії бере на себе - замість боржника - роль гаранта оплати його повної за¬боргованості у визначених термінах на користь застрахованого (бе¬нефіціанта) цієї гарантії.
При гарантійному (заставному) страхуванні у відносини всту¬пають не дві, як при делькредерному страхуванні, а три сторони:
кредитор - суб'єкт, на користь якого має бути виконане зо¬бов'язання і який одночасно є застрахованим та бенефіціантом страхової гарантії;
позичальник - суб'єкт, зобов'язаний повернути борг, він же страхувальник;
гарант - страховий заклад, який гарантує виконання зо¬бов'язань, він же страховик.
Ці взаємовідносини сторін унаочнює рис. .2.
Рис. 2. Взаємовідносини сторін при гарантійному страхуванні
Як показує міжнародна господарська практика, в умовах застав¬ного (гарантійного) страхування предметами страхового захисту (страхових гарантій) можуть бути різні вартості, передані на кредит¬них засадах одними суб'єктами іншим. Такими вартостями, зокрема, крім банківських позик, можуть бути суми належного до сплати ми¬та або ж інших прикордонних податків та зборів, суми належних компенсацій за невчасне виконання будівельно-монтажних робіт, невиконання поставок товарів та інших контрактів, суми отриманих авансів, які підлягають поверненню. Це так звані класичні зо¬бов'язання, під які надаються страхові гарантії.
У групі заставного (гарантійного) страхування практикується також особливий напрямок страхового захисту - страхування фінансових гарантій. Техніка надання страхових гарантій стає дедалі різноманітнішою. Саме тому кредити, видані під різні фі¬нансові гарантії, об'єднуються у дві групи:
а) кредити, повернення яких гарантується залученням давно відомих фінансових інструментів. Ідеться про іпотечні та банків¬ські кредити, які видаються під заставу іпотеки або іншого май¬на, що належить позичальникам. Іпотека та інше майно стають предметами страхування, а позичальник відповідно - страху¬вальником і застрахованим в одній особі;
б) кредити, повернення яких гарантується борговими зо¬бов'язаннями фінансового характеру: облігаціями, акціями, комер¬ційними паперами, сертифікатами фінансових активів підприємств. З огляду на різноманітність видів гарантій їх поділяють на гарантії, що стосуються відносин між приватними суб'єктами, та гарантії, що стосуються відносин, у яких одна зі сторін є суб'єктом загальнона¬родного, державного значення. Емітенти боргових зобов'язань самі й ініціюють таке страхування, щоб підняти довіру до себе.
Процедура надання страхових гарантій передбачає виконання тих самих дій, що й при укладанні типових договорів страхування:
1) визначення предмета страхової гарантії та його основних характеристик;
2) оцінювання ризику на підставі поданої та додатково отри¬маної інформації;
3) визначення умов угоди про надання страхової гарантії;
4) розрахунок страхового тарифу та визначення порядку спла¬ти страхової премії.
У разі делькредерної форми організації страхових відносин кредитори (банки, інвестори та інші) відіграють роль страху¬вальників і застрахованих одночасно, а тому страхові відносини обмежуються лише стосунками між двома сторонами - страхови¬ком і страхувальником. Ці відносини можна подати схематично (рис. 1).
Делькредерне страхування складається з двох груп страхових відносин: страхування товарних кредитів і страхування фінансо¬вих (грошових) кредитів. У першій групі страховий захист забезпечується як внутрішньому, так і зовнішньому (експортно-імпортному) товарообігу, який здійснюється на кредитній основі. Другу групу делькредерного страхування становлять операції зі страхування фінансових кредитів, тобто переважно тієї частини споживчих кредитів та кредитів під інвестиційні потреби, яка ви¬дана у грошовій формі.
Майновий інтерес кредитора може бути захищений посередньо - шляхом страхового захисту платоспроможності його боржника. За цієї форми страхових відносин страхувальником є позичаль¬ник. Він, безпосередньо страхуючи свою платоспроможність, по¬середньо захищає інтереси свого вірителя - кредитора. Водно¬час страховик, страхуючи платоспроможність позичальника, дає тим самим гарантію кредиторові повернути йому борг. Отже, із правового боку ця страхова операція є, по суті, наданням страхо¬виком страхового гарантійного зобов'язання, яке для кредитора слугує заставою на випадок неповернення йому боргу. З огляду на це у страховій теорії та практиці страхові відносини такого характеру іменуються заставними, або гарантійними.
Економічний зміст страхової гарантії зводиться до того, що страховик замість отриманої невисокої страхової премії бере на себе - замість боржника - роль гаранта оплати його повної за¬боргованості у визначених термінах на користь застрахованого (бе¬нефіціанта) цієї гарантії.
При гарантійному (заставному) страхуванні у відносини всту¬пають не дві, як при делькредерному страхуванні, а три сторони:
кредитор - суб'єкт, на користь якого має бути виконане зо¬бов'язання і який одночасно є застрахованим та бенефіціантом страхової гарантії;
позичальник - суб'єкт, зобов'язаний повернути борг, він же страхувальник;
гарант - страховий заклад, який гарантує виконання зо¬бов'язань, він же страховик.
Ці взаємовідносини сторін унаочнює рис. .2.
Рис. 2. Взаємовідносини сторін при гарантійному страхуванні
Як показує міжнародна господарська практика, в умовах застав¬ного (гарантійного) страхування предметами страхового захисту (страхових гарантій) можуть бути різні вартості, передані на кредит¬них засадах одними суб'єктами іншим. Такими вартостями, зокрема, крім банківських позик, можуть бути суми належного до сплати ми¬та або ж інших прикордонних податків та зборів, суми належних компенсацій за невчасне виконання будівельно-монтажних робіт, невиконання поставок товарів та інших контрактів, суми отриманих авансів, які підлягають поверненню. Це так звані класичні зо¬бов'язання, під які надаються страхові гарантії.
У групі заставного (гарантійного) страхування практикується також особливий напрямок страхового захисту - страхування фінансових гарантій. Техніка надання страхових гарантій стає дедалі різноманітнішою. Саме тому кредити, видані під різні фі¬нансові гарантії, об'єднуються у дві групи:
а) кредити, повернення яких гарантується залученням давно відомих фінансових інструментів. Ідеться про іпотечні та банків¬ські кредити, які видаються під заставу іпотеки або іншого май¬на, що належить позичальникам. Іпотека та інше майно стають предметами страхування, а позичальник відповідно - страху¬вальником і застрахованим в одній особі;
б) кредити, повернення яких гарантується борговими зо¬бов'язаннями фінансового характеру: облігаціями, акціями, комер¬ційними паперами, сертифікатами фінансових активів підприємств. З огляду на різноманітність видів гарантій їх поділяють на гарантії, що стосуються відносин між приватними суб'єктами, та гарантії, що стосуються відносин, у яких одна зі сторін є суб'єктом загальнона¬родного, державного значення. Емітенти боргових зобов'язань самі й ініціюють таке страхування, щоб підняти довіру до себе.
Процедура надання страхових гарантій передбачає виконання тих самих дій, що й при укладанні типових договорів страхування:
1) визначення предмета страхової гарантії та його основних характеристик;
2) оцінювання ризику на підставі поданої та додатково отри¬маної інформації;
3) визначення умов угоди про надання страхової гарантії;
4) розрахунок страхового тарифу та визначення порядку спла¬ти страхової премії.
Новости загрузка новостей...