| Назва: | Економічні ризики та методи їх вимірювання |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 47,57 KB |
| Скачувань: | 95 |
імовірність змін у структурі пасивів (співвідношення власних і позичених коштів, термінових і ощадних депозитів, депозитів до запитання тощо);
за зростання банківського відсотку може розпочатися масове “скидання” акцій, внаслідок чого їхня вартість зменшується;
в разі вкладання коштів інвестором у середньострокові та довгострокові цінні папери (особливо в ту їхню частину, що має фіксований відсоток) за поточного підвищення середньоринкового відсотку порівняно з фіксованим рівнем. Це означає, що інвестор міг би збільшити доходи, але не може вивільнити свої кошти через зазначені умови;
якщо емітент випустив в обіг цінні папери з фіксованим відсотком, то існує ймовірність настання для нього відсоткового ризику при поточному зниженні середньоринкового відсотку у порівнянні з визначеним їм фіксованим рівнем.
Кредитні ризики тісно пов'язані з відсотковими, причини іхнього виникнення здебільшого однакові. Головна відмінність між цими двома групами ризиків зниження доходності полягає в тому, що відсоткові ризики розглядаються з позицій кредитора, а кредитні - з позицій позичальника. При цьому виділяють декілька суто кредитних ризиків :
біржові ризики, сутність яких полягає в наявностів ймовірності виникнення втрат у результаті укладення фірмою біржових угод (наприклад, ризик неплатежу комісійної винагороди, ризик неплатежу взагалі тощо);
селективні ризики (ризики вибору), які полягають у невірному виборі видів вкладення капіталу, видів цінних паперів при формуванні інвестиційного портфеля, виборі позичальника тощо;
ризики ліквідності, які пов'язані з можливістю втрат при реалізації цінних паперів або інших товарів внаслідок зміни їхньої якості, споживчої вартості тощо;
ризики банкрутства, які виникають у результаті невірного вибору способів вкладення капіталу і закінчуються повною втратою підприємцем власного капіталу і спроможності розрахуватися по взятих на себе зобов'язаннях.
РОЗДІЛ 2
Кредитні ризики
У стосунках між кредитором (позикодавцем) та його боржни¬ком (позичальником) предмет їхнього спільного інтересу - кре¬дит - створює різні економіко-правові ситуації: для боржника - зобов'язання повернути позику, а для кредитора - право вима¬гати її повернення за попередньо узгодженими умовами. Невико¬нання з різних причин цих домовленостей загрожує кредиторові фінансовими збитками, яких він намагається уникнути з допомо¬гою різних доступних заходів правового та матеріального харак¬теру. При цьому правове забезпечення передбачає, що належні кредиторові суми можуть бути повернені йому третіми особами. Правове забезпечення може набирати багатьох форм. Найпо¬ширеніші з них такі: порука третьої особи згідно з цивільним правом, гарантія, передання) кредиторської заборгованості боржника, застава рухомого та нерухомого майна. Матеріальне забезпечення кредиту на відміну від правового полягає у безпо¬середньому переданні кредиторові замість отриманого кредиту еквівалента його вартості у грошах чи інших майнових ціннос¬тях. Матеріальне забезпечення може також набирати різних форм: застави валютних засобів, коштовностей та інших ціннос¬тей, блокади коштів на рахунках, депозитів, передання рухомого майна на час до повернення кредиту.
Попри високу надійність зазначених форм забезпечення кре¬дитів їх застосування часто буває незручним, важкодоступним і невигідним для учасників кредитних відносин. За цих умов най¬більш доступною та надійною формою фінансового забезпечення інтересів кредиторів стає страхування.
Страхування кредитів базується на визнанні ризику непла¬тежу чи неплатоспроможності позичальників, який формує¬ться у процесі кредитування.
Історичний прообраз страхування кредитів убачається в комі¬сійній операції, за умовами здійснення якої укладалася додаткова угода, названа делькредере. Комісіонер за відповідну додаткову винагороду, яка вважалася платою за взяття ризику комісійної операції, гарантував комітентові, що вексель на проданий у кре¬дит товар буде викуплено у визначений термін. Отже, угода делькредере набувала характеру вексельної поруки, згідно з якою в разі неповернення боргу третьою стороною комісіонер зобов'язаний був виплатити відшкодування комітентові у повному обсязі заборгованості. Це означає, що широковідома комісійна операція являла собою початкову форму страхування кредитів з усіма не¬обхідними атрибутами страхової операції: ризиком неповернення кредиту, визначеним обсягом відповідальності, страховою пре¬мією у формі додаткової винагороди та реальним відшкодуван¬ням збитків.
Рис. 1. Схема делькредерного страхування кредитів
Відмінністю комісійної операції від класичної страхової є те, що окремий комісіонер не був у змозі вирівняти ризики неповер¬нення кредитів серед доволі великої сукупності кредиторів, а то¬му не міг забезпечити стабільності своїй діяльності протягом тривалого періоду. Таке завдання стає під силу лише професій¬ним страховим закладам, які на умовах «делькредере» можуть гарантувати кредиторам страхове відшкодування заподіяних їм збитків.
за зростання банківського відсотку може розпочатися масове “скидання” акцій, внаслідок чого їхня вартість зменшується;
в разі вкладання коштів інвестором у середньострокові та довгострокові цінні папери (особливо в ту їхню частину, що має фіксований відсоток) за поточного підвищення середньоринкового відсотку порівняно з фіксованим рівнем. Це означає, що інвестор міг би збільшити доходи, але не може вивільнити свої кошти через зазначені умови;
якщо емітент випустив в обіг цінні папери з фіксованим відсотком, то існує ймовірність настання для нього відсоткового ризику при поточному зниженні середньоринкового відсотку у порівнянні з визначеним їм фіксованим рівнем.
Кредитні ризики тісно пов'язані з відсотковими, причини іхнього виникнення здебільшого однакові. Головна відмінність між цими двома групами ризиків зниження доходності полягає в тому, що відсоткові ризики розглядаються з позицій кредитора, а кредитні - з позицій позичальника. При цьому виділяють декілька суто кредитних ризиків :
біржові ризики, сутність яких полягає в наявностів ймовірності виникнення втрат у результаті укладення фірмою біржових угод (наприклад, ризик неплатежу комісійної винагороди, ризик неплатежу взагалі тощо);
селективні ризики (ризики вибору), які полягають у невірному виборі видів вкладення капіталу, видів цінних паперів при формуванні інвестиційного портфеля, виборі позичальника тощо;
ризики ліквідності, які пов'язані з можливістю втрат при реалізації цінних паперів або інших товарів внаслідок зміни їхньої якості, споживчої вартості тощо;
ризики банкрутства, які виникають у результаті невірного вибору способів вкладення капіталу і закінчуються повною втратою підприємцем власного капіталу і спроможності розрахуватися по взятих на себе зобов'язаннях.
РОЗДІЛ 2
Кредитні ризики
У стосунках між кредитором (позикодавцем) та його боржни¬ком (позичальником) предмет їхнього спільного інтересу - кре¬дит - створює різні економіко-правові ситуації: для боржника - зобов'язання повернути позику, а для кредитора - право вима¬гати її повернення за попередньо узгодженими умовами. Невико¬нання з різних причин цих домовленостей загрожує кредиторові фінансовими збитками, яких він намагається уникнути з допомо¬гою різних доступних заходів правового та матеріального харак¬теру. При цьому правове забезпечення передбачає, що належні кредиторові суми можуть бути повернені йому третіми особами. Правове забезпечення може набирати багатьох форм. Найпо¬ширеніші з них такі: порука третьої особи згідно з цивільним правом, гарантія, передання) кредиторської заборгованості боржника, застава рухомого та нерухомого майна. Матеріальне забезпечення кредиту на відміну від правового полягає у безпо¬середньому переданні кредиторові замість отриманого кредиту еквівалента його вартості у грошах чи інших майнових ціннос¬тях. Матеріальне забезпечення може також набирати різних форм: застави валютних засобів, коштовностей та інших ціннос¬тей, блокади коштів на рахунках, депозитів, передання рухомого майна на час до повернення кредиту.
Попри високу надійність зазначених форм забезпечення кре¬дитів їх застосування часто буває незручним, важкодоступним і невигідним для учасників кредитних відносин. За цих умов най¬більш доступною та надійною формою фінансового забезпечення інтересів кредиторів стає страхування.
Страхування кредитів базується на визнанні ризику непла¬тежу чи неплатоспроможності позичальників, який формує¬ться у процесі кредитування.
Історичний прообраз страхування кредитів убачається в комі¬сійній операції, за умовами здійснення якої укладалася додаткова угода, названа делькредере. Комісіонер за відповідну додаткову винагороду, яка вважалася платою за взяття ризику комісійної операції, гарантував комітентові, що вексель на проданий у кре¬дит товар буде викуплено у визначений термін. Отже, угода делькредере набувала характеру вексельної поруки, згідно з якою в разі неповернення боргу третьою стороною комісіонер зобов'язаний був виплатити відшкодування комітентові у повному обсязі заборгованості. Це означає, що широковідома комісійна операція являла собою початкову форму страхування кредитів з усіма не¬обхідними атрибутами страхової операції: ризиком неповернення кредиту, визначеним обсягом відповідальності, страховою пре¬мією у формі додаткової винагороди та реальним відшкодуван¬ням збитків.
Рис. 1. Схема делькредерного страхування кредитів
Відмінністю комісійної операції від класичної страхової є те, що окремий комісіонер не був у змозі вирівняти ризики неповер¬нення кредитів серед доволі великої сукупності кредиторів, а то¬му не міг забезпечити стабільності своїй діяльності протягом тривалого періоду. Таке завдання стає під силу лише професій¬ним страховим закладам, які на умовах «делькредере» можуть гарантувати кредиторам страхове відшкодування заподіяних їм збитків.
Новости загрузка новостей...