1 2 3 4 5 6 7 8

Ринок України наповнили імпортні товари широкого вжитку з Польщі, Італії,Туреччини та багатьох інших країн Сходу. Крім того, частково втрачено сировинні ринки Середньої Азії та Росії, що в свою чергу, скоротило можливості експорту до них готових українських виробів. З огляду на все це, вітчизняна легка промисловість майже припинила своє існування. Її питома вага в загальнопромисловій структурі 1995року знизилася (проти рівня 1990р.) в чотири рази і становить всього 27%. Більшість підприємств не працює або працює обмежений час внаслідок відсутності сировини і ринків збуту для готових виробів.При цьому галузь має висококласних працівників, які здатні випускати експортну продукцію і конкурувати з іноземними фірмами.Певне технологічне переобладнання дозволило, наприклад, нашим швейникам виконати замовлення на випуск жіночих пальт, які експортувалися до США. На міжнародних виставках українські моделі одягу і взуття користуються постійним успіхом. Тим часом наш ринок заповнили імпортні товари далеко не кращої якості, бо відсутній будь-який захист власного товаровиробника.

Більше того, такі сировинні ресурси, як, скажімо, шкури тварин та й самі тварини, масово скуповують іноземні ділки, використовуючи хабарництво, за безцінь.Вони вивозять їх за кордон, виробляють там готову сировину, виготовляють з неї модельне взуття і експортують його на наш же ринок.На цьому Україна втрачає значні валютні ресурси. Її ж власні підприємства легкої промисловості, маючи усі підстави успішно функціонувати на своїх внутрішніх доходах і забезпечувати істотний вклад прибутку до бюджету, через відсутність якісної сировини і законодавчого захисту сировини опинилися в стадії розвалу. З 1990 по 1994р. обсяг випуску товарів легкої промисловості скоротився на 66%. У 1995р. відбувся його черговий спад ( проти рівня 1994р.) на 38,8. Основна маса підприємств цієї галузі або вже припинила, або майже припиняє виробництво.

Аналогічний процес відбувається, хоча й повільними темпами, в харчовій промисловості, яка внаслідок штучного заниження контрактних цін і несвоєчасних розрахунків з сільськогосподарськими поставщиками часто залишається без достатньої кількості сировини, а також внаслідок штучного обмеження ринків збуту різко скорочує виробництво харчових продуктів. Випереджаючі темпи зростання споживчих цін порівняно з доходами недозволяють купувати необхідні продукти споживачам з середніми і нижчими від середніх доходами. З 1990 по 1994р. виробництво продуктів харчування зменшилося на 46%, а за 1995р.- ще на 13,8%.

Разом з тим відмова в 1995р. від закупівлі значної частини сільськогосподарської продукції за державними замовленнями і несвоєчасна оплата державою закупленої продукції змушують аграрних товаровиробників продати її різним посередникам, і в тому числі - міжнародним комерсантам. Вони оптом скуповують пшеницю, цукор, соняшник тощо безпосередньо в господарствах і платять безпосередньо готівкою, здебільшого - у валюті, але за цінами значно нижчими від їх дійсної вартості. Куплена в такий спосіб продукція вивозиться за кордон, де перепродається відповідно до кон"юктури зарубіжних ринків за цінами, в 1,5-2 рази вищими, або переробляється в кінцеві продукти харчування, які нерідко повертаються до наших же споживачів, тільки за цінами, набагато вищими, ніж вітчизняні.

Мало того, що подібні торговельні операції завдають Україні вітчизняних збитків, так вони щей ставлять під загрозу внутрішню продовольчу безпеку нашої країни.

Переробна промисловість України дійсно відстає від західної в технологічному відношенні. Над цим ще треба наполегливо працювати, щоб добитися належної конкурентноспроможності її підприємств. Проте це зовсім не означає, що треба економічно знищувати її та переходити на імпортне харчування. Така політика влаштовує лише корумпованих хабарникі, а більшість українського населення вона загрожує голодним існуванням. Критична ситуація складається з виробництвом і збутом м"яса, м"ясо- і молокопродуктів, а також різноманітних виробів дитячого харчування. В 1994-1995рр. відбувся особливо значний спад їх виробництва і погіршення його структури. Розрахунки свідчать, що від продажу кінцевих продуктів харчування в розфасованому і затареному вигляді під попит споживачів можна одержати в тричі більші доходи, ніж від експорту сировинних ресурсів, з яких вони виготовляються.

Тому, потрібно негайно виправляти становище, докорінно змінювати структурну політику (і перш за все - в промисловості), брати на першій стадії ринкових реформ власних товаровиробників під правовий захист - з тим , щоб зовсім не втратити промисловий потенціал країни. Процес його модернізації вимагає часу та інвестицій. Не можна використовувати цей час на руйнування виробничих сфер, і особливо- вирішальних для необхідного життєзабезпечення людини і суспільства. Зрозуміло, що деформована економічна структура не обіцяє прогресивних зрушень, але ж зруйнована - взагалі заганяє економіку до безвихідної прірви.

1 2 3 4 5 6 7 8