| Назва: | Економічні дискусії 20-30-х pp |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 27,09 KB |
| Скачувань: | 27 |
Основною ідеєю плану розвитку сільськогосподарського вироб¬ництва за умов непу було пробудження господарської заінтересова¬ності селянства. А. Чаянов підкреслював, що тільки такий підхід «гарантує успіх плану», що тільки приватний інтерес є «стимулом і двигуном у розвитку селянського господарства». Тому планове ке¬рівництво стихійним селянським виробництвом передбачалось здій¬снювати не з допомогою вказівок з центру, не адміністративними заходами, а через використання економічних важелів.
Як важливий засіб підвищення продуктивності дрібних селянсь¬ких господарств розглядалася сільськогосподарська кооперація. Стимулювання селянського виробництва мало відбуватись через ринок, податкову політику, допомогу засобами виробництва.
Передбачалося значне обмеження сфери центрального управлін¬ня землеробством. За ним закріплювалися функції визначення осно¬вних напрямків сільськогосподарської політики, вирішення законо¬давчих та фінансових питань, управління державними господарст¬вами (радгоспами), проведення робіт загальнодержавного значення (меліорація, переселення та ін.), а також координація діяльності центрального апарату та місцевих земельних органів.
Суттєво обмежувалися господарські функції центрального ві¬домства, але збільшувалися права місцевих земельних органів, не обмежувалася господарська ініціатива самого селянина.
Учені Земплану під керівництвом М. Кондратьева розробили си¬стему економічної політики та планових заходів Наркомзему і його місцевих органів.
Ця політика виходила з потреби комплексного впливу на умови виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції, що перед¬бачало перегляд земельних законів, установлення нового порядку землекористування (зокрема вільний вибір його форм, умов земель¬ної оренди та використання підсобної найманої праці у трудово¬му селянському господарстві), розробку основних принципів подат¬кової політики (узгодження розміру сільськогосподарського подат¬ку з платоспроможністю населення, диференціацію ставок залежно від якості грунтів, встановлення податкових пільг з метою заохо¬чення прогресивних зрушень у господарстві), боротьбу проти так званих ножиць цін, що сприяли перерозподілу ресурсів села на ко¬ристь міста.
У сфері зовнішньої торгової політики передбачалася ліквідація монополії зовнішньої торгівлі та регулювання її економічними за¬собами, скасування ввізного мита на особливо необхідні сільському господарству промислові товари і така пільгова митна система, яка стимулювала сільськогосподарський експорт.
Як радикальний засіб вирішення проблеми відносного надлишку зернопродуктів у державі та розвитку інтенсивних галузей сільсько¬го господарства (тваринництва, технічних культур) розглядався сільськогосподарський експорт. Тим більше, що кон'юнктура світо¬вого ринку для російського зерна, а особливо продукції інтенсивних галузей, була сприятливою.
Розширення сільськогосподарського експорту мало стати і дже¬релом внутрішніх нагромаджень країни, сприяти підвищенню ринковості, дохідності селянського господарства, а отже, стимулювати його розвиток у напрямку підвищення продуктивності та раціональ¬ної організації виробництва. Необхідним для розширення ринку бу¬ло визнано відмову від натурального державного постачання, пере¬хід до системи закупок сільськогосподарської продукції, переважно через кооперацію, створення системи масової торгівлі у вигляді то¬варних бірж, розвиток елеваторної та холодильної мережі, товарно¬го кредиту.
Основним принципом транспортної політики щодо сільськогос¬подарських вантажів було визнано пристосування залізничних та¬рифних ставок до умов та потреб різних галузей сільського госпо¬дарства, його регіональних особливостей, запровадження пільгових тарифів на експортні товари.
Розглядаючи сільськогосподарську кооперацію як необхідний етап на шляху до колективізації, учені пропонували заходи для її розвитку: юридичне закріплення господарської самостійності кооперативних товариств, суворе дотримання принципів добровільного вступу до кооперативів, пільги економічного порядку (зниження! оподаткування, кредити та ін.).
Найбільш економічно вигідною для основної маси селянства було визнано кооперацію у сфері збуту та переробки сільськогосподарської продукції, для заможніших верств населення - кредитні товариства, а для бідняцьких господарств - виробничу кооперацію у вигляді товариств для спільної обробки землі, сільськогосподар¬ських артілей, комун.
Найважливішим фактором відновлення та розвитку сільського господарства був сільськогосподарський кредит. Уже на початковому етапі непу Наркомзем виступав за створення сільськогосподарського банку, розвиток мережі сільськогосподарського кредиту.! 1922 p. він спільно з Держбанком стає засновником низки кредитних товариств. Головними об'єктами кредитування були колективні об'єднання,) а також високотоварні господарства, особливо ті, які працюють на експорт. Виняткового значення надавалося розвитку довгострокового кредиту.
Як важливий засіб підвищення продуктивності дрібних селянсь¬ких господарств розглядалася сільськогосподарська кооперація. Стимулювання селянського виробництва мало відбуватись через ринок, податкову політику, допомогу засобами виробництва.
Передбачалося значне обмеження сфери центрального управлін¬ня землеробством. За ним закріплювалися функції визначення осно¬вних напрямків сільськогосподарської політики, вирішення законо¬давчих та фінансових питань, управління державними господарст¬вами (радгоспами), проведення робіт загальнодержавного значення (меліорація, переселення та ін.), а також координація діяльності центрального апарату та місцевих земельних органів.
Суттєво обмежувалися господарські функції центрального ві¬домства, але збільшувалися права місцевих земельних органів, не обмежувалася господарська ініціатива самого селянина.
Учені Земплану під керівництвом М. Кондратьева розробили си¬стему економічної політики та планових заходів Наркомзему і його місцевих органів.
Ця політика виходила з потреби комплексного впливу на умови виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції, що перед¬бачало перегляд земельних законів, установлення нового порядку землекористування (зокрема вільний вибір його форм, умов земель¬ної оренди та використання підсобної найманої праці у трудово¬му селянському господарстві), розробку основних принципів подат¬кової політики (узгодження розміру сільськогосподарського подат¬ку з платоспроможністю населення, диференціацію ставок залежно від якості грунтів, встановлення податкових пільг з метою заохо¬чення прогресивних зрушень у господарстві), боротьбу проти так званих ножиць цін, що сприяли перерозподілу ресурсів села на ко¬ристь міста.
У сфері зовнішньої торгової політики передбачалася ліквідація монополії зовнішньої торгівлі та регулювання її економічними за¬собами, скасування ввізного мита на особливо необхідні сільському господарству промислові товари і така пільгова митна система, яка стимулювала сільськогосподарський експорт.
Як радикальний засіб вирішення проблеми відносного надлишку зернопродуктів у державі та розвитку інтенсивних галузей сільсько¬го господарства (тваринництва, технічних культур) розглядався сільськогосподарський експорт. Тим більше, що кон'юнктура світо¬вого ринку для російського зерна, а особливо продукції інтенсивних галузей, була сприятливою.
Розширення сільськогосподарського експорту мало стати і дже¬релом внутрішніх нагромаджень країни, сприяти підвищенню ринковості, дохідності селянського господарства, а отже, стимулювати його розвиток у напрямку підвищення продуктивності та раціональ¬ної організації виробництва. Необхідним для розширення ринку бу¬ло визнано відмову від натурального державного постачання, пере¬хід до системи закупок сільськогосподарської продукції, переважно через кооперацію, створення системи масової торгівлі у вигляді то¬варних бірж, розвиток елеваторної та холодильної мережі, товарно¬го кредиту.
Основним принципом транспортної політики щодо сільськогос¬подарських вантажів було визнано пристосування залізничних та¬рифних ставок до умов та потреб різних галузей сільського госпо¬дарства, його регіональних особливостей, запровадження пільгових тарифів на експортні товари.
Розглядаючи сільськогосподарську кооперацію як необхідний етап на шляху до колективізації, учені пропонували заходи для її розвитку: юридичне закріплення господарської самостійності кооперативних товариств, суворе дотримання принципів добровільного вступу до кооперативів, пільги економічного порядку (зниження! оподаткування, кредити та ін.).
Найбільш економічно вигідною для основної маси селянства було визнано кооперацію у сфері збуту та переробки сільськогосподарської продукції, для заможніших верств населення - кредитні товариства, а для бідняцьких господарств - виробничу кооперацію у вигляді товариств для спільної обробки землі, сільськогосподар¬ських артілей, комун.
Найважливішим фактором відновлення та розвитку сільського господарства був сільськогосподарський кредит. Уже на початковому етапі непу Наркомзем виступав за створення сільськогосподарського банку, розвиток мережі сільськогосподарського кредиту.! 1922 p. він спільно з Держбанком стає засновником низки кредитних товариств. Головними об'єктами кредитування були колективні об'єднання,) а також високотоварні господарства, особливо ті, які працюють на експорт. Виняткового значення надавалося розвитку довгострокового кредиту.
Новости загрузка новостей...