| Назва: | Економічні дискусії 20-30-х pp |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 27,09 KB |
| Скачувань: | 27 |
Праця Є. Слуцького «До теорії збалансованого бюджету спожи¬вання», що її вперше було опубліковано в італійському журналі ще 1915р., грунтувалася на новій (як на той час) теорії споживання і була прикладом моделювання однієї зі сторін відтворювального процесу.
Методи Слуцького згодом використав Л. Канторович для ство¬рення плану-балансу на засаді оптимізації використання ресурсів у суспільстві. Виявилось, що цей метод є універсальним і може бути застосований для розв'язування найрізноманітніших господарських завдань.
1926 року Центральне статистичне управління СРСР опублікува¬ло перший у світі баланс народного господарства (за 1923/24 госпо¬дарський рік). Керівник розробки П. Попов писав, що «за складання балансу ми натрапили на низку труднощів як методологічного, так і технічного характеру. За браком у світі подібних праць довелося у самому процесі роботи вирішувати методологічні питання і змага¬тися з технічними труднощами, зв'язаними з нестачею статистично¬го матеріалу».
Баланс народного господарства став поштовхом до цілої низки модельних досліджень. 1925 p. ленінградський студент В. Леонтьєв звів у одне ціле фрагменти таблиці міжгалузевих взаємозв'язків і побудував міжгалузевий баланс. Згодом, уже в Америці В. Леонтьєв розрахував на підставі своєї таблиці «витрати-випуск» технологічні коефіцієнти і замінив кожний рядок таблиці відповідним рівнянням. Модель міжгалузевих взаємозв'язків Леонтьєва було відзначено Но¬белівською премією.
Вітчизняні економісти-математики першими дали функціональне визначення деяких економічних процесів, зокрема так званих функ¬цій суспільної корисності (у зарубіжній літературі - виробничих функцій), першими запропонували метод експертних оцінок у пла¬новій роботі.
Для побудови плану-прогнозу саме радянськими економістами вперше було використано метод урахування тенденцій минулого і екстраполяції їх на майбутнє. Цей метод базувався на теорії емпіри¬чних закономірностей, теорії статистичних та динамічних коефіціє¬нтів В. Громана1, який запропонував обґрунтовувати план, виходячи з аналізу дореволюційних пропорцій між вартісними обсягами про¬дукції промисловості та сільського господарства, оскільки вони ві¬дображають тенденції розвитку.
В. Базаров також пропонував орієнтуватися на показники розви¬тку економіки капіталістичних держав з поправкою на гірше госпо¬дарювання за початкових умов соціалізму .
Підтримуючи ідеї про «рухому економічну рівновагу», усі еко¬номісти надавали великого значення вивченню «кривих розвитку попередніх періодів». Автором ідеї «затухаючої кривої» був Авілов, але основний висновок з теорії «затухаючої кривої» зробив Базаров, який особливо активно виступав проти планування «утопічних тем¬пів» економічного зростання. Він указував на обов'язковість ураху¬вання дії закону спадної віддачі ресурсів.
Теорія «затухаючої кривої» набула розвитку в працях В. Грома¬на, М. Кондратьева, І. Каліннікова та інших. Навіть Струмилін про¬понував у питаннях планування спиратися на концепцію «затухаю¬чої кривої» (по суті, теорію спадної віддачі факторів виробництва) .
Радянські економічні теорії планування з великим інтересом сприймалися в усьому світі, але найбільші їхні досягнення так і не було визнано в СРСР. Економісти-немарксисти пропонували методи розробки планів, які суперечили марксистському розумінню соціа¬лістичного планування, оскільки базувались на підходах, відмінних від вироблених марксизмом. Діяльність найвідоміших економістів-немарксистів було незабаром узагалі оголошено «шкідливою», та¬кою, що суперечить економічній політиці партії.
Ще одним досягненням радянської економічної науки 20-х pp. була визнана світовою економічною думкою концепція регулюван¬ня сільського господарства, втілена в життя в роки непу.
Слід зазначити, що розв'язання проблеми планового регулюван¬ня розвитку аграрного сектора стояло дещо осторонь питання пла¬нового управління суспільною економікою в цілому.
Економісти всіх напрямків визнавали ринкову природу сільсько¬господарського виробництва. Тому планування його розвитку від¬бувалось на підставі принципу саморегулювання.
Однією з обов'язкових складових економічного відродження бу¬ло піднесення сільського господарства. Уже VIII Всеросійський з'їзд Рад (грудень 1920 p.) визнав необхідність опрацювання плану відновлення сільського господарства.
Згідно з декретом Раднаркому від 17 березня 1921 р. при Нарко¬маті землеробства РРФСР було створено спеціальну планову комі¬сію, керівництво якою покладалося на заступника голови особливої економічної наради А. В. Чаянова.
Проблемами планування в сільському господарстві займалися ви¬датні вчені-аграрники - М. Кондратьєв, М. Вавилов, А. Дояренко, А. Рибніков, Л. Літошенко, А. Перший, О. Челінцев та інші.
Методи Слуцького згодом використав Л. Канторович для ство¬рення плану-балансу на засаді оптимізації використання ресурсів у суспільстві. Виявилось, що цей метод є універсальним і може бути застосований для розв'язування найрізноманітніших господарських завдань.
1926 року Центральне статистичне управління СРСР опублікува¬ло перший у світі баланс народного господарства (за 1923/24 госпо¬дарський рік). Керівник розробки П. Попов писав, що «за складання балансу ми натрапили на низку труднощів як методологічного, так і технічного характеру. За браком у світі подібних праць довелося у самому процесі роботи вирішувати методологічні питання і змага¬тися з технічними труднощами, зв'язаними з нестачею статистично¬го матеріалу».
Баланс народного господарства став поштовхом до цілої низки модельних досліджень. 1925 p. ленінградський студент В. Леонтьєв звів у одне ціле фрагменти таблиці міжгалузевих взаємозв'язків і побудував міжгалузевий баланс. Згодом, уже в Америці В. Леонтьєв розрахував на підставі своєї таблиці «витрати-випуск» технологічні коефіцієнти і замінив кожний рядок таблиці відповідним рівнянням. Модель міжгалузевих взаємозв'язків Леонтьєва було відзначено Но¬белівською премією.
Вітчизняні економісти-математики першими дали функціональне визначення деяких економічних процесів, зокрема так званих функ¬цій суспільної корисності (у зарубіжній літературі - виробничих функцій), першими запропонували метод експертних оцінок у пла¬новій роботі.
Для побудови плану-прогнозу саме радянськими економістами вперше було використано метод урахування тенденцій минулого і екстраполяції їх на майбутнє. Цей метод базувався на теорії емпіри¬чних закономірностей, теорії статистичних та динамічних коефіціє¬нтів В. Громана1, який запропонував обґрунтовувати план, виходячи з аналізу дореволюційних пропорцій між вартісними обсягами про¬дукції промисловості та сільського господарства, оскільки вони ві¬дображають тенденції розвитку.
В. Базаров також пропонував орієнтуватися на показники розви¬тку економіки капіталістичних держав з поправкою на гірше госпо¬дарювання за початкових умов соціалізму .
Підтримуючи ідеї про «рухому економічну рівновагу», усі еко¬номісти надавали великого значення вивченню «кривих розвитку попередніх періодів». Автором ідеї «затухаючої кривої» був Авілов, але основний висновок з теорії «затухаючої кривої» зробив Базаров, який особливо активно виступав проти планування «утопічних тем¬пів» економічного зростання. Він указував на обов'язковість ураху¬вання дії закону спадної віддачі ресурсів.
Теорія «затухаючої кривої» набула розвитку в працях В. Грома¬на, М. Кондратьева, І. Каліннікова та інших. Навіть Струмилін про¬понував у питаннях планування спиратися на концепцію «затухаю¬чої кривої» (по суті, теорію спадної віддачі факторів виробництва) .
Радянські економічні теорії планування з великим інтересом сприймалися в усьому світі, але найбільші їхні досягнення так і не було визнано в СРСР. Економісти-немарксисти пропонували методи розробки планів, які суперечили марксистському розумінню соціа¬лістичного планування, оскільки базувались на підходах, відмінних від вироблених марксизмом. Діяльність найвідоміших економістів-немарксистів було незабаром узагалі оголошено «шкідливою», та¬кою, що суперечить економічній політиці партії.
Ще одним досягненням радянської економічної науки 20-х pp. була визнана світовою економічною думкою концепція регулюван¬ня сільського господарства, втілена в життя в роки непу.
Слід зазначити, що розв'язання проблеми планового регулюван¬ня розвитку аграрного сектора стояло дещо осторонь питання пла¬нового управління суспільною економікою в цілому.
Економісти всіх напрямків визнавали ринкову природу сільсько¬господарського виробництва. Тому планування його розвитку від¬бувалось на підставі принципу саморегулювання.
Однією з обов'язкових складових економічного відродження бу¬ло піднесення сільського господарства. Уже VIII Всеросійський з'їзд Рад (грудень 1920 p.) визнав необхідність опрацювання плану відновлення сільського господарства.
Згідно з декретом Раднаркому від 17 березня 1921 р. при Нарко¬маті землеробства РРФСР було створено спеціальну планову комі¬сію, керівництво якою покладалося на заступника голови особливої економічної наради А. В. Чаянова.
Проблемами планування в сільському господарстві займалися ви¬датні вчені-аграрники - М. Кондратьєв, М. Вавилов, А. Дояренко, А. Рибніков, Л. Літошенко, А. Перший, О. Челінцев та інші.
Новости загрузка новостей...