| Назва: | Економічний розвиток провідних країн світу після другої світової війни |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 23,05 KB |
| Скачувань: | 180 |
3. СРСР, Болгарія, Румунія, показники яких в 2,5 раза і більше відрізняються від країн першої групи.
В цих країнах до 1950 року були в основному подолані труднощі повоєнної відбудови:
- 50-60 роки стали періодом форсованої індустріалізації на основі екстенсивного розвитку.
- використовувалися додаткові інструменти впливу на господарське життя.
- перетворювання здійснювалося у трьох напрямках: націоналізація промисловості, впровадження планової економіки, аграрні реформи.
- було проголошено курс на вирівнювання і зближення рівнів економічного розвитку країн
- ставилося завдання подолати аграрний характер господарства та перетворення їх на індустріально розвинені
- протягом 50-60 років утвердилася суспільна форма власності
- середньорічні темпи приросту господарства були вищі, ніж в економічно розвинених країнах, особливо в 50-х роках
- головна увага приділялася галузям, що не були носіями технічного прогресу: металургії, важкому машинобудуванню, виробництву будівельних матеріалів
- у наступних десятиріччях (70-80 роки) в країнах „соціалістичного табору” розпочинається уповільнення темпів розвитку, а в Польщі, Угорщині, Чехословаччині почали спостерігатися кризові явища в національних економіках. Темпи щорічного росту суспільного виробництва впали з 2,5% у 1981-1985 роках до 1,8% у 1989 році. Наприкінці 80-х на початку 90-х років усі східноєвропейські країни опинилися в глибокій соціально - економічній кризі.
Причини:
- Неефективність адміністративно - планового розвитку та використання НТП
- Нераціональна структура суспільного виробництва
- Висока енерго та матеріаломісткість національного виробництва
- Низька продуктивність праці.
З розпадом „соціальної системи” більшість країн розпочали:
- перехід від політизованого господарства до ринкової економіки, де вільні конкурентні ціни й приватна власність визначають поведінку виробників і споживачів.
- головними напрямками програм та практики ринкових реформ є процес роздержавлення та приватизації
- значна увага приділяється подоланню монополізму й розвитку конкуренції, лібералізації цінової політики та зовнішньоекономічної діяльності
- кардинально змінюється грошова, фінансово - кредитна та соціальна політика.
Країни з перехідною економікою можна поділити на дві групи:
Одну - формують Чехія, Словаччини, Польща, Угорщина, Румунія, Болгарія, НДР, яка інтегрується з ФРН, Албанія, Словенія, Хорватія, нова Югославія та інші держави, які виникли на території старої Югославії.
Друга група - 15 держав, що виникли внаслідок розпаду СРСР. Вони формують державність в чому і полягає специфічний характер перехідної економіки в цих країнах.
В Польщі, Словаччині, починаючи з 1993 року щорічне збільшення ВВП становить 5-7%, трохи менший, але ріст був досягнутий у Чехії, Угорщині, Хорватії, Словенії, Румунії, Болгарії також стали на шлях оздоровлення економіки. В успішному розвитку Польщі, Чехії, Словенії,
Угорщині значна роль належить:
- створення в них сприятливого інвестиційного клімату
- загальній лібералізації господарської діяльності
- забезпеченню відносної стабільності законодавства та передбачуваності змін у ньому
- встановлення національного рівня оподаткування з пільгами для інвестицій та реінвестицій
- правильній амортизаційний політиці
- виваженій політиці доходів, яка активізує споживчий попит.
В цілому за останні роки валовий обсяг внутрішніх капіталовкладень (% ВВП) зріс і становив у 1996 році у Польщі 19,1%, в Угорщині - 22,7%, у Чехії - 27,7%, у Словаччині - 34,9%, а в 1995 році в Словенії - 22%.
Польща, Угорщина, Чехія активно залучали капітал найбільших ТНК, з включенням відповідних національних виробництв до їхньої системи розподілу і постачання. В Угорщині в автомобільну промисловість значні кошти інвестували такі ТНК як Ауді (Німеччина), Генерал Моторс (США) і SUZUKI - Японія. В Чехії - в виробництво скла, легкових автомобілів, для харчової і хімічної промисловості. У Польщі - в тракторне виробництво (Південна Корея).
До найбільш ефективних перехідних суспільств відносять і Китай, хоч там при владі Комуністична партія. За величиною ВВП на душу населення цей показник до 1996 року підвищився з 12% до 49% від середньосвітового рівня. Протягом другої половини ХХ століття загальний обсяг ВВП збільшився в 22,4 раза, а його частка в світовій економіці зросла з 2,7% до 10,2%.
Перехідні економіки лише наближаються до ринку є сталими форми господарювання, приватний, недержавний сектор перебуває на етапі становлення.
Після другої світової війни почався розпад колоніальної системи.
Цей процес умовно поділяється на три етапи:
1. З 1945 до середини 50-х років коли в основному відбувалося визволення Азії.
2. З половини 50-х з середини 60-х років призвів до появи незалежних держав у Північній та тропічній Африці.
3. З 1965 по 1990 завершив звільнення країн півдня Африки.
В цих країнах до 1950 року були в основному подолані труднощі повоєнної відбудови:
- 50-60 роки стали періодом форсованої індустріалізації на основі екстенсивного розвитку.
- використовувалися додаткові інструменти впливу на господарське життя.
- перетворювання здійснювалося у трьох напрямках: націоналізація промисловості, впровадження планової економіки, аграрні реформи.
- було проголошено курс на вирівнювання і зближення рівнів економічного розвитку країн
- ставилося завдання подолати аграрний характер господарства та перетворення їх на індустріально розвинені
- протягом 50-60 років утвердилася суспільна форма власності
- середньорічні темпи приросту господарства були вищі, ніж в економічно розвинених країнах, особливо в 50-х роках
- головна увага приділялася галузям, що не були носіями технічного прогресу: металургії, важкому машинобудуванню, виробництву будівельних матеріалів
- у наступних десятиріччях (70-80 роки) в країнах „соціалістичного табору” розпочинається уповільнення темпів розвитку, а в Польщі, Угорщині, Чехословаччині почали спостерігатися кризові явища в національних економіках. Темпи щорічного росту суспільного виробництва впали з 2,5% у 1981-1985 роках до 1,8% у 1989 році. Наприкінці 80-х на початку 90-х років усі східноєвропейські країни опинилися в глибокій соціально - економічній кризі.
Причини:
- Неефективність адміністративно - планового розвитку та використання НТП
- Нераціональна структура суспільного виробництва
- Висока енерго та матеріаломісткість національного виробництва
- Низька продуктивність праці.
З розпадом „соціальної системи” більшість країн розпочали:
- перехід від політизованого господарства до ринкової економіки, де вільні конкурентні ціни й приватна власність визначають поведінку виробників і споживачів.
- головними напрямками програм та практики ринкових реформ є процес роздержавлення та приватизації
- значна увага приділяється подоланню монополізму й розвитку конкуренції, лібералізації цінової політики та зовнішньоекономічної діяльності
- кардинально змінюється грошова, фінансово - кредитна та соціальна політика.
Країни з перехідною економікою можна поділити на дві групи:
Одну - формують Чехія, Словаччини, Польща, Угорщина, Румунія, Болгарія, НДР, яка інтегрується з ФРН, Албанія, Словенія, Хорватія, нова Югославія та інші держави, які виникли на території старої Югославії.
Друга група - 15 держав, що виникли внаслідок розпаду СРСР. Вони формують державність в чому і полягає специфічний характер перехідної економіки в цих країнах.
В Польщі, Словаччині, починаючи з 1993 року щорічне збільшення ВВП становить 5-7%, трохи менший, але ріст був досягнутий у Чехії, Угорщині, Хорватії, Словенії, Румунії, Болгарії також стали на шлях оздоровлення економіки. В успішному розвитку Польщі, Чехії, Словенії,
Угорщині значна роль належить:
- створення в них сприятливого інвестиційного клімату
- загальній лібералізації господарської діяльності
- забезпеченню відносної стабільності законодавства та передбачуваності змін у ньому
- встановлення національного рівня оподаткування з пільгами для інвестицій та реінвестицій
- правильній амортизаційний політиці
- виваженій політиці доходів, яка активізує споживчий попит.
В цілому за останні роки валовий обсяг внутрішніх капіталовкладень (% ВВП) зріс і становив у 1996 році у Польщі 19,1%, в Угорщині - 22,7%, у Чехії - 27,7%, у Словаччині - 34,9%, а в 1995 році в Словенії - 22%.
Польща, Угорщина, Чехія активно залучали капітал найбільших ТНК, з включенням відповідних національних виробництв до їхньої системи розподілу і постачання. В Угорщині в автомобільну промисловість значні кошти інвестували такі ТНК як Ауді (Німеччина), Генерал Моторс (США) і SUZUKI - Японія. В Чехії - в виробництво скла, легкових автомобілів, для харчової і хімічної промисловості. У Польщі - в тракторне виробництво (Південна Корея).
До найбільш ефективних перехідних суспільств відносять і Китай, хоч там при владі Комуністична партія. За величиною ВВП на душу населення цей показник до 1996 року підвищився з 12% до 49% від середньосвітового рівня. Протягом другої половини ХХ століття загальний обсяг ВВП збільшився в 22,4 раза, а його частка в світовій економіці зросла з 2,7% до 10,2%.
Перехідні економіки лише наближаються до ринку є сталими форми господарювання, приватний, недержавний сектор перебуває на етапі становлення.
Після другої світової війни почався розпад колоніальної системи.
Цей процес умовно поділяється на три етапи:
1. З 1945 до середини 50-х років коли в основному відбувалося визволення Азії.
2. З половини 50-х з середини 60-х років призвів до появи незалежних держав у Північній та тропічній Африці.
3. З 1965 по 1990 завершив звільнення країн півдня Африки.
Новости загрузка новостей...