| Назва: | Дослідження впливу податкової політики держави на розвиток підприємницької діяльності |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 55,74 KB |
| Скачувань: | 126 |
Отже, можна зазначити, що спрощеній системі оподаткування малого бізнесу приділяється значна увага як у нашій країні, так і за кордоном. У деяких країнах, окрім спрощеної системи оподаткування, вводяться додаткові умови зменшення суми сплати податків. Це здебільшого сприяє відмові від тіньової господарської діяльності, що дає змогу збільшити розміри податкових надходжень до бюджету.
Перевагою спеціального податкового режиму на підставі спрощеної декларації є її простота. Будь-який платник податку може самостійно визначати свої податкові зобов’язання шляхом використання залежно від рівня доходу відповідної ставки податку.
Удосконалення вітчизняної практики застосування непрямих податків об'єктивно потребує звернення до зарубіжного досвіду використання важелів і процедур непрямого оподаткування з метою порівняльного аналізу при зіставленні різних норм фінансового державного регулювання.
Ці питання актуальні з огляду на податкову реформу в Україні, і зокрема у сфері непрямого оподаткування. Учені й фахівці звертаються до вивчення зарубіжного досвіду оподаткування як до джерела нагромаджених практичних знань у системі фіскальних відносин. Водночас, вважаємо, лишаються недопрацьованими питання пропорційності використання різних видів непрямих податків.
Непрямі податки в розвинених країнах світу становлять досить вагому частку в загальному обсязі податкових надходжень. Наприклад, на рівні штатів США, їхня частка перевищує 40%. Значна увага приділяється адмініструванню непрямих податків у країнах Євросоюзу і Організації економічного співробітництва й розвитку (ОЕСР).
Розглянемо послідовно досвід застосування у країнах із розвиненою ринковою економікою таких видів непрямих податків, як податок на додану вартість (податок з обороту) і акцизний збір.
Податок на додану вартість (ПДВ) є порівняно новим інструментом фіскальної політики. З групи країн ОЕСР у 60-ті роки лише вузьке коло держав використовувало такий податок. Але згодом його поширення в розвинених країнах відстежується в 70—80-ті і пізніші роки (наприклад, понад десять років застосовується він у Канаді та Швейцарії). Нетривала еволюція цього податку характеризується закономірною трансформацією фіскальної ролі, яка стала наслідком прагнення використати об'єктивні переваги ПДВ, необхідністю компенсувати зменшення надходжень до бюджетів від податку на прибуток в умовах високих фіскальних потреб держави, а також політикою уніфікації непрямого оподаткування у межах ЄС.
У країнах Євросоюзу і ОЕСР (Організація економічного співробітництва й розвитку) підвищені ставки використовуються переважно обмежено.
ПДВ відіграє суттєву роль тому, що завдяки цьому податку реалізується основна мета інтеграції країн — забезпечення вільного переміщення товарів, послуг, праці й капіталу. В ЄС прийнято такі схеми адміністрування ПДВ, які дають змогу здійснювати точне нарахування і відшкодування цього податку на товари й послуги експортного призначення. Але при надходженні в країну призначення імпортовані товари й послуги обкладаються ПДВ так само, як і товари власного виробництва. Це створює однорідне податкове середовище для товарів і послуг, що пропонуються для реалізації на міжнародних ринках.
Хоча досі відсутні економічні обґрунтування доцільності встановлення єдиної ставки ПДВ, орієнтовно стандартною ставкою ПДВ в країнах ЄС із січня 1993 року вважається рівень, не нижчий за 15%. Додатково у різних країнах застосовуються підвищені і знижені ставки ПДВ. Однак наявність варіативних ставок суттєво підвищує адміністративні витрати щодо стягнення податку, і тому в зарубіжних країнах є прагнення уніфікувати кількість податкових ставок.
Помітні певні спільні характеристики справляння ПДВ у розвинених країнах. Зокрема, незважаючи на переваги уніфікації, у більшості з них застосовується не одна, а кілька податкових ставок. Як зазначалося вище, окрім стандартної, використовуються знижені ставки для товарів і послуг, що мають соціальне й культурно-споживче призначення (це стосується продуктів харчування, громадського транспорту, газет, журналів), а в деяких країнах — і підвищені ставки на предмети розкоші або на так звані некорисні товари (алкоголь, тютюн).
У країнах Євросоюзу і ОЕСР підвищені ставки використовуються переважно обмежено.
Щодо практики упровадження знижених ставок, зазначимо, що вони застосовуються, але не більше однієї-двох і не нижче за 5%. Зокрема за зниженою ставкою ПДВ оподатковуються:
— напрями і сфери діяльності, в яких складно обчислити ПДВ (страхування, фінансова сфера);
— товари, щодо виробництва яких здійснюється політика державного стимулювання (видавнича діяльність, транспорт тощо);
— соціально значущі товари (ліки, продукти харчування, дитячий одяг).
Перевагою спеціального податкового режиму на підставі спрощеної декларації є її простота. Будь-який платник податку може самостійно визначати свої податкові зобов’язання шляхом використання залежно від рівня доходу відповідної ставки податку.
Удосконалення вітчизняної практики застосування непрямих податків об'єктивно потребує звернення до зарубіжного досвіду використання важелів і процедур непрямого оподаткування з метою порівняльного аналізу при зіставленні різних норм фінансового державного регулювання.
Ці питання актуальні з огляду на податкову реформу в Україні, і зокрема у сфері непрямого оподаткування. Учені й фахівці звертаються до вивчення зарубіжного досвіду оподаткування як до джерела нагромаджених практичних знань у системі фіскальних відносин. Водночас, вважаємо, лишаються недопрацьованими питання пропорційності використання різних видів непрямих податків.
Непрямі податки в розвинених країнах світу становлять досить вагому частку в загальному обсязі податкових надходжень. Наприклад, на рівні штатів США, їхня частка перевищує 40%. Значна увага приділяється адмініструванню непрямих податків у країнах Євросоюзу і Організації економічного співробітництва й розвитку (ОЕСР).
Розглянемо послідовно досвід застосування у країнах із розвиненою ринковою економікою таких видів непрямих податків, як податок на додану вартість (податок з обороту) і акцизний збір.
Податок на додану вартість (ПДВ) є порівняно новим інструментом фіскальної політики. З групи країн ОЕСР у 60-ті роки лише вузьке коло держав використовувало такий податок. Але згодом його поширення в розвинених країнах відстежується в 70—80-ті і пізніші роки (наприклад, понад десять років застосовується він у Канаді та Швейцарії). Нетривала еволюція цього податку характеризується закономірною трансформацією фіскальної ролі, яка стала наслідком прагнення використати об'єктивні переваги ПДВ, необхідністю компенсувати зменшення надходжень до бюджетів від податку на прибуток в умовах високих фіскальних потреб держави, а також політикою уніфікації непрямого оподаткування у межах ЄС.
У країнах Євросоюзу і ОЕСР (Організація економічного співробітництва й розвитку) підвищені ставки використовуються переважно обмежено.
ПДВ відіграє суттєву роль тому, що завдяки цьому податку реалізується основна мета інтеграції країн — забезпечення вільного переміщення товарів, послуг, праці й капіталу. В ЄС прийнято такі схеми адміністрування ПДВ, які дають змогу здійснювати точне нарахування і відшкодування цього податку на товари й послуги експортного призначення. Але при надходженні в країну призначення імпортовані товари й послуги обкладаються ПДВ так само, як і товари власного виробництва. Це створює однорідне податкове середовище для товарів і послуг, що пропонуються для реалізації на міжнародних ринках.
Хоча досі відсутні економічні обґрунтування доцільності встановлення єдиної ставки ПДВ, орієнтовно стандартною ставкою ПДВ в країнах ЄС із січня 1993 року вважається рівень, не нижчий за 15%. Додатково у різних країнах застосовуються підвищені і знижені ставки ПДВ. Однак наявність варіативних ставок суттєво підвищує адміністративні витрати щодо стягнення податку, і тому в зарубіжних країнах є прагнення уніфікувати кількість податкових ставок.
Помітні певні спільні характеристики справляння ПДВ у розвинених країнах. Зокрема, незважаючи на переваги уніфікації, у більшості з них застосовується не одна, а кілька податкових ставок. Як зазначалося вище, окрім стандартної, використовуються знижені ставки для товарів і послуг, що мають соціальне й культурно-споживче призначення (це стосується продуктів харчування, громадського транспорту, газет, журналів), а в деяких країнах — і підвищені ставки на предмети розкоші або на так звані некорисні товари (алкоголь, тютюн).
У країнах Євросоюзу і ОЕСР підвищені ставки використовуються переважно обмежено.
Щодо практики упровадження знижених ставок, зазначимо, що вони застосовуються, але не більше однієї-двох і не нижче за 5%. Зокрема за зниженою ставкою ПДВ оподатковуються:
— напрями і сфери діяльності, в яких складно обчислити ПДВ (страхування, фінансова сфера);
— товари, щодо виробництва яких здійснюється політика державного стимулювання (видавнича діяльність, транспорт тощо);
— соціально значущі товари (ліки, продукти харчування, дитячий одяг).