| Назва: | Основні етапи розвитку економічної теорії |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 29,72 KB |
| Скачувань: | 161 |
На той час неокласичний напрямок мав майже столітню практи¬ку економічних досліджень, зв'язаних із використанням найріз¬номанітніших методів і підходів, що, починаючи з теорій послі¬довників рікардіанської школи та концепції загальної і часткової рівноваги, уможливлювали всебічне висвітлення закономірностей суспільно-економічного розвитку.
Неокласична школа політичної економії справляла неабиякий вплив на інші напрями. Саме неокласичні теорії формували методо¬логічні засади досліджень економічних явищ усіма іншими течіями в політичній економії: в основу ідей кожної з них було покладено неокласичний аналіз взаємозв'язків та взаємовпливу елементів еко¬номічної системи. Адже економічні доктрини будь-якого спряму¬вання виходили з того, що втручання держави в економіку можливе лише у межах, окреслених приватною власністю на засоби вироб¬ництва, тому воно має базуватися на визначенні особливостей та за¬кономірностей функціонування ринкового організму, на розумінні того, що свідоме формування одного з елементів економічної сис¬теми спричинятиме відповідні зміни в усій системі.
У контексті грошово-кредитної доктрини саме неокласики фор¬мулюють монетарну теорію економічного циклу, вказуючи, що еко¬номічний цикл — суто грошове явище, зумовлене нестабільністю попиту на гроші і відповідними змінами умов грошового кредиту¬вання. Вони першими звернули увагу на необхідність проведення державою активної кредитно-грошової політики. Згодом цю тезу (хоч і по-різному) розвиватимуть монетаристи та кейнсіанці.
Кейнсіанська ідея регулювання економіки також будувалась на знанні закономірностей розвитку ринкового механізму. Сама її ін¬терпретація як «теорії рівноваги за умов неповної зайнятості», тобто як одного з аспектів проблеми загальної рівноваги економічної сис¬теми, заперечує її несумісність з неокласичними підходами.
Усе це дало змогу прихильникам неокласичних ідей стверджува¬ти, що теоретичні постулати, які розробив іще Маршалл, залишаю¬ться актуальними, оскільки державне регулювання є тимчасовим і винятковим явищем, зумовленим «Великою депресією». Вони заяв¬ляли, що всесвітня криза є наслідком втручання держави (як влас¬ника-монополіста) в економіку; наслідком як негативного впливу профспілок на процес формування заробітної плати і доходів, так і контролю великих монополій за ціноутворенням, що позбавило економіку можливості гнучко реагувати на ринкові обставини.
Водночас у межах неокласичної традиції виникає окремий на¬прямок, представники якого намагаються довести, що конкуренція притаманна також і монополістичній стадії розвитку економіки. Д. Робінсон, Е. Чемберлін, Й. Шумпетер здійснюють перегляд нео¬класичної концепції ринку, формулюють теорії монополістичної конкуренції, за допомогою яких доводять, що сили ринкового само-врегулювання торують собі шлях за будь-яких умов.
Інші неокласики закликали до відновлення економічних умов, за яких знову запрацює механізм вільної конкуренції, до розробки мо¬делей виходу з економічної кризи та економічного зростання, тим самим розширюючи предмет неокласичних досліджень: стрімко
зростає різноманітність об'єктів дослідження, змінюються підходи до їх вивчення. У межах неокласичного напряму формулюються рі¬зноманітні ліберальні концепції суспільно-економічного розвитку, інколи настільки протилежні за змістом, що можна було говорити про виникнення нових шкіл. Але основний принцип — орієнтація на потенціал ринкової системи та ринкових механізмів — об'єднує всі напрями і школи.
Неокласична економічна теорія входить у нову фазу, набирає нових рис, чітко окреслюються її функції — нормативна (форму¬люються програми розвитку, визначаються його основні напрями, розробляються практичні рекомендації, тобто формуються засади економічної політики) та позитивна, науково-дослідна (вивчаються економічні закономірності та фактори прогресу суспільства). Широко використовуються економіко-математичні, статистичні методи моде¬лювання економічних процесів, системний та факторний аналіз.
Розгортання всесвітньої кризи зумовлює виникнення нових пріо¬ритетів у наукових дослідженнях — проблеми відновлення еконо¬мічної рівноваги, циклічності та економічного зростання. Представ¬ники неокласичної школи розв'язують їх по-різному, але в межах неокласичної методології. Це приводить до нового поділу представ¬ників неокласичної школи на кілька помітних наукових течій (на¬прямків).
Так, напрям, що абсолютизує саморегулюючий потенціал ринку, заперечує необхідність втручання держави в економіку, отримує на¬зву консервативної (ортодоксальної) течії неокласичної школи. Саме завдяки цій течії відбувається вдосконалення методів дослі¬дження ринкових процесів, їй належать пріоритети в галузі функці¬онального аналізу проблем економічного зростання.
Неокласична школа політичної економії справляла неабиякий вплив на інші напрями. Саме неокласичні теорії формували методо¬логічні засади досліджень економічних явищ усіма іншими течіями в політичній економії: в основу ідей кожної з них було покладено неокласичний аналіз взаємозв'язків та взаємовпливу елементів еко¬номічної системи. Адже економічні доктрини будь-якого спряму¬вання виходили з того, що втручання держави в економіку можливе лише у межах, окреслених приватною власністю на засоби вироб¬ництва, тому воно має базуватися на визначенні особливостей та за¬кономірностей функціонування ринкового організму, на розумінні того, що свідоме формування одного з елементів економічної сис¬теми спричинятиме відповідні зміни в усій системі.
У контексті грошово-кредитної доктрини саме неокласики фор¬мулюють монетарну теорію економічного циклу, вказуючи, що еко¬номічний цикл — суто грошове явище, зумовлене нестабільністю попиту на гроші і відповідними змінами умов грошового кредиту¬вання. Вони першими звернули увагу на необхідність проведення державою активної кредитно-грошової політики. Згодом цю тезу (хоч і по-різному) розвиватимуть монетаристи та кейнсіанці.
Кейнсіанська ідея регулювання економіки також будувалась на знанні закономірностей розвитку ринкового механізму. Сама її ін¬терпретація як «теорії рівноваги за умов неповної зайнятості», тобто як одного з аспектів проблеми загальної рівноваги економічної сис¬теми, заперечує її несумісність з неокласичними підходами.
Усе це дало змогу прихильникам неокласичних ідей стверджува¬ти, що теоретичні постулати, які розробив іще Маршалл, залишаю¬ться актуальними, оскільки державне регулювання є тимчасовим і винятковим явищем, зумовленим «Великою депресією». Вони заяв¬ляли, що всесвітня криза є наслідком втручання держави (як влас¬ника-монополіста) в економіку; наслідком як негативного впливу профспілок на процес формування заробітної плати і доходів, так і контролю великих монополій за ціноутворенням, що позбавило економіку можливості гнучко реагувати на ринкові обставини.
Водночас у межах неокласичної традиції виникає окремий на¬прямок, представники якого намагаються довести, що конкуренція притаманна також і монополістичній стадії розвитку економіки. Д. Робінсон, Е. Чемберлін, Й. Шумпетер здійснюють перегляд нео¬класичної концепції ринку, формулюють теорії монополістичної конкуренції, за допомогою яких доводять, що сили ринкового само-врегулювання торують собі шлях за будь-яких умов.
Інші неокласики закликали до відновлення економічних умов, за яких знову запрацює механізм вільної конкуренції, до розробки мо¬делей виходу з економічної кризи та економічного зростання, тим самим розширюючи предмет неокласичних досліджень: стрімко
зростає різноманітність об'єктів дослідження, змінюються підходи до їх вивчення. У межах неокласичного напряму формулюються рі¬зноманітні ліберальні концепції суспільно-економічного розвитку, інколи настільки протилежні за змістом, що можна було говорити про виникнення нових шкіл. Але основний принцип — орієнтація на потенціал ринкової системи та ринкових механізмів — об'єднує всі напрями і школи.
Неокласична економічна теорія входить у нову фазу, набирає нових рис, чітко окреслюються її функції — нормативна (форму¬люються програми розвитку, визначаються його основні напрями, розробляються практичні рекомендації, тобто формуються засади економічної політики) та позитивна, науково-дослідна (вивчаються економічні закономірності та фактори прогресу суспільства). Широко використовуються економіко-математичні, статистичні методи моде¬лювання економічних процесів, системний та факторний аналіз.
Розгортання всесвітньої кризи зумовлює виникнення нових пріо¬ритетів у наукових дослідженнях — проблеми відновлення еконо¬мічної рівноваги, циклічності та економічного зростання. Представ¬ники неокласичної школи розв'язують їх по-різному, але в межах неокласичної методології. Це приводить до нового поділу представ¬ників неокласичної школи на кілька помітних наукових течій (на¬прямків).
Так, напрям, що абсолютизує саморегулюючий потенціал ринку, заперечує необхідність втручання держави в економіку, отримує на¬зву консервативної (ортодоксальної) течії неокласичної школи. Саме завдяки цій течії відбувається вдосконалення методів дослі¬дження ринкових процесів, їй належать пріоритети в галузі функці¬онального аналізу проблем економічного зростання.