| Назва: | Основні етапи розвитку економічної теорії |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 29,72 KB |
| Скачувань: | 161 |
У другій половині XVI ст. система монетарного меркантиліз¬му змінюється системою меркантилізму мануфактурного, що до¬сягла свого розквіту у XVII ст. Основними представниками його були Томас Мен у Англії, Антуан Монкретьєн у Франції, Антоніо Сєрра в Італії. Виникла власне система меркантилізму, для якої характерною є теорія торгового балансу. Пізні меркантилісти центр ваги перенесли зі сфери грошового обігу у сферу товарного обігу. Вони ставили своїм завданням скасування заборони вивезення грошей, обмежень імпорту іноземних товарів; форсування експорту національної продукції передовсім промислової; завоювання ринків, у тім числі колоніальних, і забезпечення активного торгового саль¬до, тобто перевищення вартості вивезених з країни товарів над вартістю товарів, увезених у країну. З цією метою заохочувався розвиток промисловості, що виробляла товари на експорт, розши¬рювалося мореплавство. На перший план висувалася політика про¬текціонізму, що розглядалася як найліпший засіб для забезпечення інтенсивнішого розвитку експорту. Держава запроваджувала систе¬му митних заходів: увезення іноземних товарів, що конкурують з ві¬тчизняними, а також вивезення сировини, яку можна було б переро¬бити в середині країни, оподатковуються високим митом. І навпаки, встановлюються заохочувальні премії за експорт деяких вітчизня¬них товарів.
Отже, в центрі уваги всіх меркантилістів була проблема збага¬чення країни. У головному й ранні, і пізні меркантилісти єдині — основою основ всієї системи їхніх поглядів було уявлення, що єди¬ним справжнім багатством країни є гроші. Відповідно до цього всі меркантилісти виступають на захист максимального нагромадження грошей. Основна відмінність полягала у різних поглядах на суть ак¬тивного балансу.
Розвиток капіталістичних відносин спричинив занепад меркан¬тилізму передовсім в Англії — найбільш економічно розвинутій раїні. Інтереси буржуазії переміщуються зі сфери обігу у сферу виробництва. На перший план виходить промисловий капітал.
За цих умов рекомендації меркантилістів не могли вирішити економічних проблем буржуазії. Промислова буржуазія потребувала обґрунтування головних засад капіталістичного виробництва, розробки нових економічних категорій, таких як заробітна плата, прибуток, рента тощо. Крім того, буржуазія намагалася звільнитись від жорстокого урядового регулювання економічного життя. Вона жадала свободи. Буржуазна революція середини XVII ст. в Англії розпочала добу політичних і промислових революцій на європейському континенті. Буржуазія поступово приходить до влади. Бурхливо розвивається промисловість, великих успіхів було досягнуто в розвитку механіки, математики, фізики, філософії та інших наук. Активізація теоретичних досліджень у різних галузях знань сприяла й розвиткові економічної думки, було покладено початок формуванню політичної економії як науки. За цих умов і виникла класична політична економія.
Класична політична економія зародилася в Англії в кінці ХVП ст. та у Франції на початку XVIII ст., прийшовши на зміну меркантилізму.
К. Маркс назвав меркантилізм першим теоретичним опрацюван¬ням засад капіталістичного виробництва. Водночас він підкреслював, Що дійсна наука сучасної економії починається лише з того часу, коли теоретичне дослідження переходить від процесу обігу до процесу ви¬робництва. Цей перехід і здійснила класична політична економія.
Уперше термін «класична політична економія» ужив Маркс сто¬совно школи, яка розпочала дослідження внутрішніх закономірностей буржуазного суспільства. К.Маркс писав: «...під класичною політичною економією я розумію всю політичну економію, почи¬наючи з У. Петті, яка досліджує внутрішні залежності буржуазних відносин виробництва».
Якщо меркантилісти в своєму аналізі виходили з досить повер¬хового розуміння процесу обігу і тому бачили лише зовнішній бік його явищ.
Класики проголосили ідею природного порядку, дію об'єктив¬них економічних законів. А це змінило напрям досліджень від сис¬теми регламентуючих правил до економічної свободи, яка одна тільки й забезпечує ефективний розвиток економіки.
Класична школа, на відміну від меркантилістів — прихильників державного втручання в економічне життя, проголосила принцип економічної свободи, економічного лібералізму. Класики були про¬тивниками протекціонізму. Проблему цінності, яка на той час була однією з центральних в економічному аналізі, вони вирішували переважно з позицій трудової теорії, застосовуючи абстрактно-дедуктивний метод дослідження економічних явищ.
Загальна оцінка класичної політичної економії у колишній ра¬дянській літературі здійснювалась за схемою К. Маркса, котрий до класиків зараховував економістів від Петті до Рікардо в Англії і від Буагільбера до Сісмонді у Франції. Вершиною класичної політичної економії Маркс називав праці А. Сміта і Д. Рікардо, якими, на його думку, класична школа вичерпала себе.
3,Основні школи та напрямки в економічній теорії ХІХ ст.
Отже, в центрі уваги всіх меркантилістів була проблема збага¬чення країни. У головному й ранні, і пізні меркантилісти єдині — основою основ всієї системи їхніх поглядів було уявлення, що єди¬ним справжнім багатством країни є гроші. Відповідно до цього всі меркантилісти виступають на захист максимального нагромадження грошей. Основна відмінність полягала у різних поглядах на суть ак¬тивного балансу.
Розвиток капіталістичних відносин спричинив занепад меркан¬тилізму передовсім в Англії — найбільш економічно розвинутій раїні. Інтереси буржуазії переміщуються зі сфери обігу у сферу виробництва. На перший план виходить промисловий капітал.
За цих умов рекомендації меркантилістів не могли вирішити економічних проблем буржуазії. Промислова буржуазія потребувала обґрунтування головних засад капіталістичного виробництва, розробки нових економічних категорій, таких як заробітна плата, прибуток, рента тощо. Крім того, буржуазія намагалася звільнитись від жорстокого урядового регулювання економічного життя. Вона жадала свободи. Буржуазна революція середини XVII ст. в Англії розпочала добу політичних і промислових революцій на європейському континенті. Буржуазія поступово приходить до влади. Бурхливо розвивається промисловість, великих успіхів було досягнуто в розвитку механіки, математики, фізики, філософії та інших наук. Активізація теоретичних досліджень у різних галузях знань сприяла й розвиткові економічної думки, було покладено початок формуванню політичної економії як науки. За цих умов і виникла класична політична економія.
Класична політична економія зародилася в Англії в кінці ХVП ст. та у Франції на початку XVIII ст., прийшовши на зміну меркантилізму.
К. Маркс назвав меркантилізм першим теоретичним опрацюван¬ням засад капіталістичного виробництва. Водночас він підкреслював, Що дійсна наука сучасної економії починається лише з того часу, коли теоретичне дослідження переходить від процесу обігу до процесу ви¬робництва. Цей перехід і здійснила класична політична економія.
Уперше термін «класична політична економія» ужив Маркс сто¬совно школи, яка розпочала дослідження внутрішніх закономірностей буржуазного суспільства. К.Маркс писав: «...під класичною політичною економією я розумію всю політичну економію, почи¬наючи з У. Петті, яка досліджує внутрішні залежності буржуазних відносин виробництва».
Якщо меркантилісти в своєму аналізі виходили з досить повер¬хового розуміння процесу обігу і тому бачили лише зовнішній бік його явищ.
Класики проголосили ідею природного порядку, дію об'єктив¬них економічних законів. А це змінило напрям досліджень від сис¬теми регламентуючих правил до економічної свободи, яка одна тільки й забезпечує ефективний розвиток економіки.
Класична школа, на відміну від меркантилістів — прихильників державного втручання в економічне життя, проголосила принцип економічної свободи, економічного лібералізму. Класики були про¬тивниками протекціонізму. Проблему цінності, яка на той час була однією з центральних в економічному аналізі, вони вирішували переважно з позицій трудової теорії, застосовуючи абстрактно-дедуктивний метод дослідження економічних явищ.
Загальна оцінка класичної політичної економії у колишній ра¬дянській літературі здійснювалась за схемою К. Маркса, котрий до класиків зараховував економістів від Петті до Рікардо в Англії і від Буагільбера до Сісмонді у Франції. Вершиною класичної політичної економії Маркс називав праці А. Сміта і Д. Рікардо, якими, на його думку, класична школа вичерпала себе.
3,Основні школи та напрямки в економічній теорії ХІХ ст.