| Назва: | Міхновський Микола Іванович (біографія) |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 6,53 KB |
| Надіслав(ла): | sanya |
| Опис: | ІММБ, викладач Горбул О.Д., оцінка «відмінно» |
| Скачувань: | 1875 |
Микола Іванович Міхновський з 1899 року переселився до Харкова, де за-снував свою адвокатську канцелярію. Це мало величне значення на розвинення на-шої національної свідомості, бо зразу ж він вступив з “Громадою” в найтісніший зв’язок та впливав на “Громаду” в напрямі скріплення наших національних постула-тів та подальшого революціонізування наших думок.
Під впливом Міхновського більш активні члени “Громади” перейшли до пе-реконання в потребі заснувати “революційну партію з гаслами українських полі-тичних і економічних домагань засобами революційними”.
Це сталося 5 лютого 1900 року на організаційних зборах основоположників “Української Революційної Партії”. Основоположниками партії були: Дмитро Анто-нович, Боніфатій Камінський, Михайло Русов, Левко Мацієвич, Юрій Коллард, Оле-ксандр Коваленко та Дмитро Познанський. Ала душу в цю партію вдихнув Микола Іванович Міхновський. На різних сходинах приватного чи громадського характеру він висловлював свої погляди про “необхідність революційної акції та збройної боротьби за права українського народу”.
В протилежність всім теоріям соціалістичних гуртків, які казали, що треба спочатку соціально піднести український народ, тоді тільки можна буде говорити про питання національні. Міхновський казав, що спочатку треба досягти національ-ного визволення засобом революційним, а вже потім тільки можна буде у всій пов-ноті перевести соціальні реформи, потрібні для досягнення добробуту народу, бо “без національного визволення українського народу неможливе і його соціаль-не визволення з темряви, визиску і рабства”.
У листі до російського міністра внутрішніх справ Сіпягіна в 1900 році, що був видрукуваний іменем “РУП” у львівській “Молодій Україні”, з приводу заборо-ни умістити на проектованому тоді пам’ятнику Котляревському напис по-українські, М.Міхновський сказав: ”Українська нація мусить добути собі свободу, хоч би за-хищалась ціла Росія. Мусить добути своє визволення з рабства національного і політичного, хоч би полилися ріки крові”!
М.Міхновський, хоч сам офіційно до партії “РУП” і не належав, також при утворенні самої партії, так і в її дальшій діяльності ближчої участі не брав, але всі найактивніші члени партії в перших початках утворення її, так і в її дальшій діяль-ності, були під його особистим впливом. Першою публікацією партії була книжечка, написана М.Міхновським під заголовком “Самостійна Україна”. Вона вийшла дру-ком у Львові, заходом В.Старосольського та Е.Косевича. В цій брошурці гасло само-стійної України було поставлено ясно - “Україна для українців”. При чому Україна розумілася, як цілісність усіх етнографічних українських земель. Цією публікацією іменем “РУП” М.Міхновський проголосив “Єдину, нероздільну, вільну, самостій-ну Україну від гір Карпатських аж по Кавказькі”, себто був проголошений прин-цип “Самостійності і Соборності України”, і це стало заповітом для тодішніх укра-їнців і їх нащадків, а сам Микола Міхновський став пророком нашого національного визволення.
Коли РУП-іці цій ідеї зрадили, то зусиллями М.Міхновського була утворена друга партія, а саме: “Українська Народна Партія”, що гасло Самостійності і Собор-ності доповнила соціальними вимогами. Гаслами цієї партії стали: “Самостійна Українська Республіка працюючого ладу, всесвітнє визволення поневолених націй і визволення праці від капіталу”, а в самій Україні “вся влада належить народові українському”. Своє політичне “кредо” партія “УНП” висловила у відо-мих 10 заповідях, написаних М.Міхновським. Восени 1905 року партія “УНП” ви-дала часопис “Самостійна Україна”, в якому був видрукуваний проект Української Конституції, де був висунутий постулат ”націоналізації землі”, себто – соціалізація в межах українського народного господарства. Так далеко пішов М.Міхновський у со-ціально-економічних питаннях для українського народу.
Сумніви, втрата сил, терпіння повертають деяких назад, але є ті, хто йде до вершини, а коли сили вичерпуються, чекають на зміну, у руки якої можна передати естафету. Такою верхівкою була для нашого народу самостійність. Слова “Само-стійна Україна” стали молитвою, схожою на “Отче наш”, яка дала сили вже на останніх етапах шляху нашим національним провісникам.
Саме тоді, коли з-під ніг вибивають каміння, знаходиться той, хто сильні-ший за попередників, хто встигає перестрибнути на нову платформу.
На рубежі століть, у важкий переломний момент Україна мала такого сміли-вця, який на всю країну вигукнув гасло: “Одна, єдина, нероздільна, вільна, само-стійна Україна від гір Карпатських аж по Кавказькі”, немов передчував, бачив наперед, що це станеться, і це сталося саме у цьому столітті. Ним був Микола Міх-новський.
Його ідея змусила народ повірити у те, що ми нація, яка має право на само-стійне існування. Ми завжди мали це право, але вітер історії розгубив сторінки Пе-реяславських статей, залишивши порожнє місце, яким і скористалася країна-протектор.
Під впливом Міхновського більш активні члени “Громади” перейшли до пе-реконання в потребі заснувати “революційну партію з гаслами українських полі-тичних і економічних домагань засобами революційними”.
Це сталося 5 лютого 1900 року на організаційних зборах основоположників “Української Революційної Партії”. Основоположниками партії були: Дмитро Анто-нович, Боніфатій Камінський, Михайло Русов, Левко Мацієвич, Юрій Коллард, Оле-ксандр Коваленко та Дмитро Познанський. Ала душу в цю партію вдихнув Микола Іванович Міхновський. На різних сходинах приватного чи громадського характеру він висловлював свої погляди про “необхідність революційної акції та збройної боротьби за права українського народу”.
В протилежність всім теоріям соціалістичних гуртків, які казали, що треба спочатку соціально піднести український народ, тоді тільки можна буде говорити про питання національні. Міхновський казав, що спочатку треба досягти національ-ного визволення засобом революційним, а вже потім тільки можна буде у всій пов-ноті перевести соціальні реформи, потрібні для досягнення добробуту народу, бо “без національного визволення українського народу неможливе і його соціаль-не визволення з темряви, визиску і рабства”.
У листі до російського міністра внутрішніх справ Сіпягіна в 1900 році, що був видрукуваний іменем “РУП” у львівській “Молодій Україні”, з приводу заборо-ни умістити на проектованому тоді пам’ятнику Котляревському напис по-українські, М.Міхновський сказав: ”Українська нація мусить добути собі свободу, хоч би за-хищалась ціла Росія. Мусить добути своє визволення з рабства національного і політичного, хоч би полилися ріки крові”!
М.Міхновський, хоч сам офіційно до партії “РУП” і не належав, також при утворенні самої партії, так і в її дальшій діяльності ближчої участі не брав, але всі найактивніші члени партії в перших початках утворення її, так і в її дальшій діяль-ності, були під його особистим впливом. Першою публікацією партії була книжечка, написана М.Міхновським під заголовком “Самостійна Україна”. Вона вийшла дру-ком у Львові, заходом В.Старосольського та Е.Косевича. В цій брошурці гасло само-стійної України було поставлено ясно - “Україна для українців”. При чому Україна розумілася, як цілісність усіх етнографічних українських земель. Цією публікацією іменем “РУП” М.Міхновський проголосив “Єдину, нероздільну, вільну, самостій-ну Україну від гір Карпатських аж по Кавказькі”, себто був проголошений прин-цип “Самостійності і Соборності України”, і це стало заповітом для тодішніх укра-їнців і їх нащадків, а сам Микола Міхновський став пророком нашого національного визволення.
Коли РУП-іці цій ідеї зрадили, то зусиллями М.Міхновського була утворена друга партія, а саме: “Українська Народна Партія”, що гасло Самостійності і Собор-ності доповнила соціальними вимогами. Гаслами цієї партії стали: “Самостійна Українська Республіка працюючого ладу, всесвітнє визволення поневолених націй і визволення праці від капіталу”, а в самій Україні “вся влада належить народові українському”. Своє політичне “кредо” партія “УНП” висловила у відо-мих 10 заповідях, написаних М.Міхновським. Восени 1905 року партія “УНП” ви-дала часопис “Самостійна Україна”, в якому був видрукуваний проект Української Конституції, де був висунутий постулат ”націоналізації землі”, себто – соціалізація в межах українського народного господарства. Так далеко пішов М.Міхновський у со-ціально-економічних питаннях для українського народу.
Сумніви, втрата сил, терпіння повертають деяких назад, але є ті, хто йде до вершини, а коли сили вичерпуються, чекають на зміну, у руки якої можна передати естафету. Такою верхівкою була для нашого народу самостійність. Слова “Само-стійна Україна” стали молитвою, схожою на “Отче наш”, яка дала сили вже на останніх етапах шляху нашим національним провісникам.
Саме тоді, коли з-під ніг вибивають каміння, знаходиться той, хто сильні-ший за попередників, хто встигає перестрибнути на нову платформу.
На рубежі століть, у важкий переломний момент Україна мала такого сміли-вця, який на всю країну вигукнув гасло: “Одна, єдина, нероздільна, вільна, само-стійна Україна від гір Карпатських аж по Кавказькі”, немов передчував, бачив наперед, що це станеться, і це сталося саме у цьому столітті. Ним був Микола Міх-новський.
Його ідея змусила народ повірити у те, що ми нація, яка має право на само-стійне існування. Ми завжди мали це право, але вітер історії розгубив сторінки Пе-реяславських статей, залишивши порожнє місце, яким і скористалася країна-протектор.
