| Назва: | Радіація і життєдіяльність людини |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 18,43 KB |
| Скачувань: | 180 |
Ефекти, викликані дією іонізуючих випромінювань (радіації), систе¬матизуються за видами ушкоджень і часом прояву. За видами ушкод¬жень їх поділяють на три групи: соматичні, соматико-стохатичні (ви¬падкові, ймовірні), генетичні. За часом прояву виділяють дві групи -' ранні (або гострі) і пізні. Ранні ураження бувають тільки соматичні. Це призводить до смерті або променевої хвороби. Постачальником таких часток є в основному ізотопи, що мають коротку тривалість життя, y - випромінювання, потік нейтронів.
Гостра форма виникає в результаті опромінення великими дозами за короткий проміжок часу. При дозах порядку тисяч рад ураження організму може бути миттєвим. Хронічна форма розвивається в ре¬зультаті тривалого опромінення дозами, що пере¬вищують ліміти дози (ЛД). Більш віддаленими наслідками променевого ураження можуть бути променеві катаракти,
* злоякісні пухлини та інше.
Для вирішення питань радіаційної безпеки населення передусім викликають інтерес ефекти, що спостерігаються при малих дозах опро¬мінення - порядку декілька сантизиверів на годину, що реально трапля¬ються при практичному використанні атомної енергії. У нормах радіа¬ційної безпеки НРБУ-97, введених 1998 p., як одиниці часу викорис¬товується рік або поняття річної дози опромінення. Це викликано, як зазначалося раніше, ефектом накопичення «малих» доз і їхнього сумар¬ного впливу на організм людини.
Існують різноманітні норми радіоактивного зараження: разові, су¬марні, гранично припустимі та інше. Всі вони описані в спеціальних довідниках.
ЛД загального опромінення людини вважається доза, яка у світлі /сучасних знань не повинна викликати значних ушкоджень орга¬нізму протягом життя.
Форми променевої хвороби: гостра і хронічна.
ГПД для - людей, які постійно працюють з радіоактивними речови¬нами, становить 2 бер на рік. При цій дозі не спостерігається соматич¬них уражень, проте достовірно поки невідомо, яким чином реалізуються канцерогенний і генетичний ефекти дії. Цю дозу слід розглядати як верхню межу, до якої не варто наближатися.
4. Радіаційна безпека
Питання захисту людини від негативного впливу іонізуючого випромінювання постали майже одночас¬но з відкриттям рентгенівського випромінювання і радіоактивного розпаду. Це зумовлено такими факто¬рами: по-перше, надзвичайно швидким розвитком зас¬тосування відкритих випромінювань в науці та на прак¬тиці, і, по-друге, виявленням негативного впливу випро¬мінювання на організм.
Заходи радіаційної безпеки використовуються на підприємствах і, як правило, потребують проведення цілого комплексу різноманітних захисних заходів, що залежать від конкретних умов роботи з джерела¬ми іонізуючих випромінювань і, передусім, від типу джерела випромі¬нювання.
* Закритими називаються будь-які джерела іонізуючого випромі¬нювання, устрій яких виключає проникнення радіоактивних речовин у навколишнє середовище при передбачених умовах їхньої експлуатації і зносу.
Це - гамма-установки різноманітного призначення; нейтронні, бета-і гамма-випромінювачі; рентгенівські апарати і прискорювачі зарядже¬них часток. При роботі з закритими джерелами іонізуючого випромі¬нювання персонал може зазнавати тільки зовнішнього опромінення.
Захисні заходи, що дозволяють забезпечити умови радіаційної без¬пеки при застосуванні закритих джерел, основані на знанні законів поширення іонізуючих випромінювань і характеру їхньої взаємодії з речовиною. Головні з них такі:
> доза зовнішнього опромінення пропорційна інтенсивності випроміню¬вання і часу впливу;
> інтенсивність випромінювання від точкового джерела пропорційна кількості квантів або часток, що виникають у ньому за одиницю часу, і обернено Пропорційна квадрату відстані;
> інтенсивність випромінювання може бути зменшена за допомогою
екранів.
З цих закономірностей випливають основні принципи забезпе¬чення радіаційної безпеки:
1) зменшення потужності джерел до мінімальних розмірів («захист кількістю»);
2) скорочення часу роботи з джерелом («захист часом»);
3) збільшення відстані від джерел до людей («захист відстанню»);
4) екранування джерел випромінювання матеріалами, що поглинають іонізуюче випромінювання («захист екраном»).
Найкращими для захисту від рентгенівського і гамма-випромінювання є свинець і уран. Проте, з огляду на високу вартість свинцю й урану, Можуть застосовуватися екрани з більш легких матеріалів - просвинцьованого скла, заліза, бетону, залізобетону і навіть води. У цьому випадку, природно, еквівалентна товща екрану значно збільшується.
Для захисту від бета-потоків доцільно застосовувати екрани, які ви¬готовлені з матеріалів з малим атомним числом. У цьому випадку вихід гальмівного випромінювання невеликий. Звичайно як екрани для за¬хисту від бета-випромінювань використовують органічне скло, пласт¬масу, алюміній.
Відкритими називаються такі джерела іонізуючого випроміню¬вання, при використанні яких можливе потрапляння радіоактивних речовин у навколишнє середовище.
Гостра форма виникає в результаті опромінення великими дозами за короткий проміжок часу. При дозах порядку тисяч рад ураження організму може бути миттєвим. Хронічна форма розвивається в ре¬зультаті тривалого опромінення дозами, що пере¬вищують ліміти дози (ЛД). Більш віддаленими наслідками променевого ураження можуть бути променеві катаракти,
* злоякісні пухлини та інше.
Для вирішення питань радіаційної безпеки населення передусім викликають інтерес ефекти, що спостерігаються при малих дозах опро¬мінення - порядку декілька сантизиверів на годину, що реально трапля¬ються при практичному використанні атомної енергії. У нормах радіа¬ційної безпеки НРБУ-97, введених 1998 p., як одиниці часу викорис¬товується рік або поняття річної дози опромінення. Це викликано, як зазначалося раніше, ефектом накопичення «малих» доз і їхнього сумар¬ного впливу на організм людини.
Існують різноманітні норми радіоактивного зараження: разові, су¬марні, гранично припустимі та інше. Всі вони описані в спеціальних довідниках.
ЛД загального опромінення людини вважається доза, яка у світлі /сучасних знань не повинна викликати значних ушкоджень орга¬нізму протягом життя.
Форми променевої хвороби: гостра і хронічна.
ГПД для - людей, які постійно працюють з радіоактивними речови¬нами, становить 2 бер на рік. При цій дозі не спостерігається соматич¬них уражень, проте достовірно поки невідомо, яким чином реалізуються канцерогенний і генетичний ефекти дії. Цю дозу слід розглядати як верхню межу, до якої не варто наближатися.
4. Радіаційна безпека
Питання захисту людини від негативного впливу іонізуючого випромінювання постали майже одночас¬но з відкриттям рентгенівського випромінювання і радіоактивного розпаду. Це зумовлено такими факто¬рами: по-перше, надзвичайно швидким розвитком зас¬тосування відкритих випромінювань в науці та на прак¬тиці, і, по-друге, виявленням негативного впливу випро¬мінювання на організм.
Заходи радіаційної безпеки використовуються на підприємствах і, як правило, потребують проведення цілого комплексу різноманітних захисних заходів, що залежать від конкретних умов роботи з джерела¬ми іонізуючих випромінювань і, передусім, від типу джерела випромі¬нювання.
* Закритими називаються будь-які джерела іонізуючого випромі¬нювання, устрій яких виключає проникнення радіоактивних речовин у навколишнє середовище при передбачених умовах їхньої експлуатації і зносу.
Це - гамма-установки різноманітного призначення; нейтронні, бета-і гамма-випромінювачі; рентгенівські апарати і прискорювачі зарядже¬них часток. При роботі з закритими джерелами іонізуючого випромі¬нювання персонал може зазнавати тільки зовнішнього опромінення.
Захисні заходи, що дозволяють забезпечити умови радіаційної без¬пеки при застосуванні закритих джерел, основані на знанні законів поширення іонізуючих випромінювань і характеру їхньої взаємодії з речовиною. Головні з них такі:
> доза зовнішнього опромінення пропорційна інтенсивності випроміню¬вання і часу впливу;
> інтенсивність випромінювання від точкового джерела пропорційна кількості квантів або часток, що виникають у ньому за одиницю часу, і обернено Пропорційна квадрату відстані;
> інтенсивність випромінювання може бути зменшена за допомогою
екранів.
З цих закономірностей випливають основні принципи забезпе¬чення радіаційної безпеки:
1) зменшення потужності джерел до мінімальних розмірів («захист кількістю»);
2) скорочення часу роботи з джерелом («захист часом»);
3) збільшення відстані від джерел до людей («захист відстанню»);
4) екранування джерел випромінювання матеріалами, що поглинають іонізуюче випромінювання («захист екраном»).
Найкращими для захисту від рентгенівського і гамма-випромінювання є свинець і уран. Проте, з огляду на високу вартість свинцю й урану, Можуть застосовуватися екрани з більш легких матеріалів - просвинцьованого скла, заліза, бетону, залізобетону і навіть води. У цьому випадку, природно, еквівалентна товща екрану значно збільшується.
Для захисту від бета-потоків доцільно застосовувати екрани, які ви¬готовлені з матеріалів з малим атомним числом. У цьому випадку вихід гальмівного випромінювання невеликий. Звичайно як екрани для за¬хисту від бета-випромінювань використовують органічне скло, пласт¬масу, алюміній.
Відкритими називаються такі джерела іонізуючого випроміню¬вання, при використанні яких можливе потрапляння радіоактивних речовин у навколишнє середовище.