| Назва: | Церковна архітектура України доби Гетьманщини |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 9,97 KB |
| Надіслав(ла): | Ілля |
| Скачувань: | 713 |
У Наддніпрянщині розвитком цього типу стала контамінація хрещато-баневого храму з центричним п'ятибанним: це собор Різдва Богородиці в Козельці 1752-1763 рр. (архітектори А.Квасов і І.Григорович-Барський) - кубічна тринавова дев'ятидільна п'ятибанна споруда з апсидами по осі кожного з чотирьох фасадів, увінчаними дуговими фронтонами. Бані тут розташовано не по сторонах світу, як у Гамаліївському соборі, а діагонально. Спримітивізованою реплікою козелецького собору ми вважаємо собор Св. Антонія і Феодосія у Василькові, споруджений 1758 р. С.Ковніром.
На Волині оригінальною контамінацією восьмигранної ротонди з хрещатим п'ятидільним однобанним храмом є мурована Стрітенська церква у с. Залісочому біля Олики, завершена будівництвом 1784 р.
Відомі в цю добу також контамінації з так званими маргінальними типами храмів: церква Різдва Богородиці (Георгіївська) у м. Чернівцях 1767 р. поєднує тридільний трибанний тип з триконховим. Аналогічно Хрестоздвиженська церква Києво-Печерської лаври 1700 р. поєднує придільний трибанний тип з триконховим.
До поширених маргінальних типів храмів доби Гетьманщини належать, передусім, безбанні церкви зального типу. Таких мурованих храмів відомо небагато. Це Михайлівська церква 1666 р. у Переяславі, Анастасіївська церква 1717 р. у Глухові та Миколаївська церква 1720 р. у Прилуках. Взірцем для них була Іллінська церква Б.Хмельницького в Суботові 1653 р. Було б дуже заманливим вивести генезу цього типу храмів від українських дерев'яних церков ''хатнього'' типу, схожих за розпланувально-просторовими характеристиками. Проте вивчення культової мурованої архітектури Правобережжя й західних регіонів України дозволяє нам вивести генезу цього типу храмів від невеликих мурованих костелів зального типу, дуже поширених як у попередню добу, так і в добу Гетьманщини.
Появу у Наддніпрянщині й на Лівобережжі в добу Гетьманщини іншого маргінального типу церков - триконхового, здавна відомого на Балканах і поширеного на Поділлі в XV-XVI ст., дослідники пов'язують з творчістю київського архітектора І.Григоровича-Барського [8]. Покровська церква 1765 р. на Києво-Подолі, собор Красногірського монастиря під Золотоношею 1770 р. та Михайлівська церква 1776 р. у Вороніжі на Сумщині всі двоповерхові, триконхові, однобанні. В інших регіонах України в добу Гетьманщини триконхові храми невідомі.
1750-х рр. у Наддніпрянщині й на Лівобережжі з'явився принципово новий, доти в Україні невідомий тип православного храму - тетраконховий. Це однобанні строго центричні храми, в яких до підбанного четверика по сторонах світу прилягають чотири екседри або апсиди. Дослідженню тетраконхів України, у т.ч. їхньої типології, генези, регіональних відмінностей, ми присвятили окрему публікацію [9], тому тут подамо тільки стислі висновки наших попередніх досліджень.
Нині відомо про існування в Україні 22 тетраконхових храмів, з яких донині збереглося 16. Нами виявлено два основних та один проміжний розпланувально-просторові типи тетраконхів:
- простий тетраконх (чотирипелюстковий план, центральний підбанний четверик не виділено ні в плані, ні в об'ємах); до цього типу належать 8 храмів;
- квадрифолієвий баштоподібний тетраконх є найрозвиненішим і найпоширенішим типом (план повторює геометричну фігуру квадрифолія; домінує висотний, увінчаний банею на восьмигранному чи циліндричному підбаннику центральний четверик, значно ширший за прилеглі чотири екседри); відомо 10 храмів цього типу;
- полтавський (проміжний) тип (квадрифолієвий план, центральний підбанний четверик помірно виявлений у зовнішніх об'ємах); до цього типу належать 4 храми.
Нашими дослідженнями з'ясовано, що:
- фундаторами більшості тетраконхів були представники суспільної еліти (бунчуковий товариш П.Семенов, полтавський полковник Черняк, отамани Генеральної артилерії П.Юркевич, Г.Кологривий, родини Розумовських, Кочубеїв, Неплюєвих);
- ці храми мали здебільшого меморіальне значення або були садибними церквами;
- вони погано задовольняли вимоги православного богослужіння і тому з часом всі без винятку отримали різні прибудови, які більшою чи меншою мірою спотворили первісну строго центричну розпланувально-просторову структуру кожного з цих храмів;
- тетраконхи першого типу поширені в усьому Львобережжі і Слобожанщині - від Стародуба на півночі до Китайгорода на півдні і Балаклії на сході;
- тетраконхи другого типу поширені у Північному Лівобережжі (історичній Чернігово-Сіверщині) та в Києві (один тетраконх);
- тетраконхи проміжного (полтавського) типу зустрічаються на Полтавщині та в Новосербії (Полтава, Диканька, Новомиргород), а також в Чернігово-Сіверщині (Погар).
Хронологія появи і розвитку трьох типів тетраконхів досить показова: обидва основні типи з'являються практично одночасно - 1757 р.; проміжний тип з'явився тільки 1774 р. Загалом розвиток в Україні цього типу храмів тривав тільки 50 років.
На Волині оригінальною контамінацією восьмигранної ротонди з хрещатим п'ятидільним однобанним храмом є мурована Стрітенська церква у с. Залісочому біля Олики, завершена будівництвом 1784 р.
Відомі в цю добу також контамінації з так званими маргінальними типами храмів: церква Різдва Богородиці (Георгіївська) у м. Чернівцях 1767 р. поєднує тридільний трибанний тип з триконховим. Аналогічно Хрестоздвиженська церква Києво-Печерської лаври 1700 р. поєднує придільний трибанний тип з триконховим.
До поширених маргінальних типів храмів доби Гетьманщини належать, передусім, безбанні церкви зального типу. Таких мурованих храмів відомо небагато. Це Михайлівська церква 1666 р. у Переяславі, Анастасіївська церква 1717 р. у Глухові та Миколаївська церква 1720 р. у Прилуках. Взірцем для них була Іллінська церква Б.Хмельницького в Суботові 1653 р. Було б дуже заманливим вивести генезу цього типу храмів від українських дерев'яних церков ''хатнього'' типу, схожих за розпланувально-просторовими характеристиками. Проте вивчення культової мурованої архітектури Правобережжя й західних регіонів України дозволяє нам вивести генезу цього типу храмів від невеликих мурованих костелів зального типу, дуже поширених як у попередню добу, так і в добу Гетьманщини.
Появу у Наддніпрянщині й на Лівобережжі в добу Гетьманщини іншого маргінального типу церков - триконхового, здавна відомого на Балканах і поширеного на Поділлі в XV-XVI ст., дослідники пов'язують з творчістю київського архітектора І.Григоровича-Барського [8]. Покровська церква 1765 р. на Києво-Подолі, собор Красногірського монастиря під Золотоношею 1770 р. та Михайлівська церква 1776 р. у Вороніжі на Сумщині всі двоповерхові, триконхові, однобанні. В інших регіонах України в добу Гетьманщини триконхові храми невідомі.
1750-х рр. у Наддніпрянщині й на Лівобережжі з'явився принципово новий, доти в Україні невідомий тип православного храму - тетраконховий. Це однобанні строго центричні храми, в яких до підбанного четверика по сторонах світу прилягають чотири екседри або апсиди. Дослідженню тетраконхів України, у т.ч. їхньої типології, генези, регіональних відмінностей, ми присвятили окрему публікацію [9], тому тут подамо тільки стислі висновки наших попередніх досліджень.
Нині відомо про існування в Україні 22 тетраконхових храмів, з яких донині збереглося 16. Нами виявлено два основних та один проміжний розпланувально-просторові типи тетраконхів:
- простий тетраконх (чотирипелюстковий план, центральний підбанний четверик не виділено ні в плані, ні в об'ємах); до цього типу належать 8 храмів;
- квадрифолієвий баштоподібний тетраконх є найрозвиненішим і найпоширенішим типом (план повторює геометричну фігуру квадрифолія; домінує висотний, увінчаний банею на восьмигранному чи циліндричному підбаннику центральний четверик, значно ширший за прилеглі чотири екседри); відомо 10 храмів цього типу;
- полтавський (проміжний) тип (квадрифолієвий план, центральний підбанний четверик помірно виявлений у зовнішніх об'ємах); до цього типу належать 4 храми.
Нашими дослідженнями з'ясовано, що:
- фундаторами більшості тетраконхів були представники суспільної еліти (бунчуковий товариш П.Семенов, полтавський полковник Черняк, отамани Генеральної артилерії П.Юркевич, Г.Кологривий, родини Розумовських, Кочубеїв, Неплюєвих);
- ці храми мали здебільшого меморіальне значення або були садибними церквами;
- вони погано задовольняли вимоги православного богослужіння і тому з часом всі без винятку отримали різні прибудови, які більшою чи меншою мірою спотворили первісну строго центричну розпланувально-просторову структуру кожного з цих храмів;
- тетраконхи першого типу поширені в усьому Львобережжі і Слобожанщині - від Стародуба на півночі до Китайгорода на півдні і Балаклії на сході;
- тетраконхи другого типу поширені у Північному Лівобережжі (історичній Чернігово-Сіверщині) та в Києві (один тетраконх);
- тетраконхи проміжного (полтавського) типу зустрічаються на Полтавщині та в Новосербії (Полтава, Диканька, Новомиргород), а також в Чернігово-Сіверщині (Погар).
Хронологія появи і розвитку трьох типів тетраконхів досить показова: обидва основні типи з'являються практично одночасно - 1757 р.; проміжний тип з'явився тільки 1774 р. Загалом розвиток в Україні цього типу храмів тривав тільки 50 років.
Новости загрузка новостей...